За що я люблю свій ліцей

Хвилювання… Квіти… Новий портфель…

Нові друзі. З цього розпочався мій довгий шлях навчання у ліцеї. Були, звичайно, тривоги: як приймуть, що скажуть, але тепер вже все позаду.

Я, тримаючи батьків за руки і весело перестрибуючи калюжі, наближаюся до ліцею. Я вважаю, що Перше вересня – це обличчя школи. Почалося все так: оголосили переможців олімпіад та відмінників навчання попереднього року, потім дуже красиво танцювали вальс старшокласники, а потім ми, новачки, приймали присягу на вірність Цариці наук.

Я найголосніше кричав:

“Клянусь!” і з трепетом очікував, що ж буде далі. А далі почалось неймовірне: посередині двору розпалили величезне вогнище і всі, хто вступав до ліцею, підходили до вогню й кидали в нього полинові гілочки, щоб ніколи не відчувати гіркоти поразок. А далі були квіти, привітання, усміхнені обличчя вчителів і якийсь уже рідний мені гамір, відчуття того, що я – частинка цього великого цілого. І схотілося стати таким учнем, щоб усі мною пишалися.

Я дав собі слово, що ніколи не підведу вчителів, батьків, однокласників, тому що я – Ліцеїст.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

За що я люблю свій ліцей

Categories: Твори з літератури