Роль публіцистичних матеріалів та мова повісті “Людина” О. Кобилянської

Повість “Людина” – це перший твір письменниці українською мовою. Варто відзначити, що в умовах Австро-Угорщини, де українська мова не вивчалась, перша авторська спроба була вдалою, незважаючи на численні іншомовні вставки та діалектизми. Характерною особливістю мови повісті 0. Кобилянської є її об’ разність, емоційність.

Особливу насолоду приносять читачеві описи Буковинської природи. У тканину розповіді органічно вплітаються роздуми героїні про вплив музики на почуття людини. Твір багатий на діалоги, які часто переростають

у монологи, де герої висловлюють свої погляди на проблему жіночої емансипації. Один із найпрекрасніших діалогів – прощальна бесіда закоханих Олени і Стефана.

У творі багато порівнянь, які підкреслюють емоційний стан головної героїні у ворожому їй оточенні. Олена порівнюється зі спійманим орлом, гнали її, “наче яку небезпечну дику тварюку”, “мені здається так, немов тій собаці”. У повісті зустрічаються прислів’я, що свідчить про близькість письменниці до народу. Зворушлива і лірична мова закоханих Стефана і Олени. Лайливі вирази властиві мові радника, розлютованого непокірністю дочки. Отже, мова повісті сприяє кращому розкриттю теми та ідеї твору, характеризує образи і приносить читачеві естетичну насолоду.

Повість О. Кобилянської “Людина” – художній твір, у якому використано багато уривків з публіцистичних матеріалів. Сама Ольга Кобилянська вважала це недоліком твору, адже ідеї твору часто розкривалися не в образах, а в публіцистичних діалогах. Пізніше Кобилянська у своїй творчій практиці дотримувалась погляду, що ідея твору повинна бути втілена в образах, що треба писати так, щоб читач сам зробив висновок із прочитаного. Тож наявні публіцистичні матеріали, з одного боку, обтяжують художню розповідь, з другого – розкривають переконання головної героїні про феміністичний рух і погляди тогочасного суспільства на роль жінки в ньому. Недаремно цей твір названо “романом ідей”.

Олена і її наречений Стефан Лієвич говорять майже цитатами З філософських праць німецьких авторів. Звідти ж узяті й епіграфи до І та II глав. Згадується також праця відомого російського критика Дмитра Писарєва.

Йдеться про освіту жінок. Лієвич з розпачем говорить, що жінки в переважній більшості “в…глибокім сні остаються” і “мало журяться про свою самостійність! ..” А якщо хто з жінок “старається збудити сонну сестру”, то це викликає гнівний осуд суспільства. Вихід із такого становища Лієвич бачить у наступному: “Доки сучасний устрій суспільності існуватиме, доти остануться вони [жінки] малолітніми; однак, і сей лад не вічний.

Вудучина жіноча лежить в їх руках. Нехай озброюється кожда по можності, після обставин, а зброя їх…яка чиста, яка сильна, як варто по ню сягнути! Се – знання!..” Втративши нареченого, Олена говорить батькові: “Ніхто не є уп-равнений мати бажання, котрі в життю другого мали би відогравати якусь рішаючу роль; а ще менше на те наставати, щоб були зреалізовані. Я їх не можу визнавати. Сама єсмь, тату!

Сама, як птиця, як деревина в лісі. Маю сама право йти за собою або проти себе. …Ніколи не буду жити брехнею… Ніяка сила світу не стопче в мені мислячої самостійної людини…” Ці слова характеризуть Олену Ляуфлер як людину, яка високо ставить людську гідність, людину освічену, з критичним аналітичним розумом, що прагнула піднятися над міщанським оточенням. Як бачимо, провідні свої думки й переконання Ольга Кобилянська вклала в уста героїні Олени Ляуфлер.

В одному з листів до Осина Маковея письменниця писала: “Для мене питання жіноче – точка поборена, і відтепер навіть не буду писати тенденційні новели, приміром такого роду, як “Людина”” Таким чином, публіцистичні матеріали в повісті допомагають яскравіше відобразити характери героїв, їх думки та переконання, відтворити типові тогочасні обставини.





Роль публіцистичних матеріалів та мова повісті “Людина” О. Кобилянської

Categories: Шкільні твори