Мова повісті “Інститутка” Марко Вовчок

Мова повісті “Інститутка” близька до народної розмовної мови: багата на епітети, порівняння, прислів’я, приказки. Характеризуючи панів, письменниця вдається до народно-розмовних епітетів і порівнянь бурлескного стилю. Письменниця вдається до знижувальної лексики, характеризуючи панівний клас, до зневажливої форми середнього роду, також поширеної в народі У повісті “Інститутка” письменниця скористалась прийомом контрастного зіставлення. Вона показала, що за гарною зовнішністю панночки може ховатися хижа натура, яка “…дивиться так, що аж молоко кисне”. Руки в панночки “холодні, як гадюки”.

Коли зайшла мова про дівчат-кріпачок, вона “скривилась і перехилилась набік, і очі чогось заплющує, і з місця зривається, – мов стеменний кіт, як йому з люльки в вуса пихкають…”. За допомогою фольклорних метафор письменниця акцентує увагу читача на гострих класових суперечностях своєї епохи. В уяві Устини кріпацьке село – це пекло. У тому пеклі, на панському порозі, кріпака щодня чекає “лихая година”, там “де і люди пов’яли, змарніли”. У своїй повісті Марко Вовчок відтворює життя^ поєднуючи в одному словесно-художньому образі кілька тропів.

Катря, обурена бездушністю поміщиці, вигукує: “Вона вже й. оком своїм нас пожерла!” Письменниця черпала з народного джерела прислів’я й приказки: “Не вдавайся а тугу – каже Назар. – Біс біду перебуде: одна мине – десять буде”, “Як-то кажуть: про вовка промовка, а вовк у хату”, “Добре дядькові – той бога забув!”, “аби, бабо, рябо”. Кожен рядок її творів увібрав у себе мелодійність і ритміку народної поезії.





Мова повісті “Інститутка” Марко Вовчок

Categories: Шкільні твори