“Ревізор” шедевр світової комедійної драматургії

Жанр комедії найбільш тонко вловлює і передає відтінки комічного – гумор, сатиру, іронію, сарказм, гротеск тощо.

У Росії на час написання “Ревізора” були відомі і популярні дидактичні комедії Д. Фонвізіна “Недоросль” і “Бригадир”, “серйозна” комедія О. С. Грибоєдова “Горе от ума”, водевілі О. Шаховського, А. Писарєва, Ф. Коні тощо. В Україні користувались успіхом комедії Г. Квітки-Основ’яненка, водевілі Василя Гоголя “Простак”, І. П. Котляревського “Москальчарівник”, Г. Квітки-Основ’яненка “Бойжінка”

тощо.

Саме останній із названих письменників, орієнтуючись здебільшого на традиційні класицистичні зразки, був автором відомих у свій час комедій “Приезжий из столицы, или Суматоха в уездном городе” , “Шельменко – волосной писарь” , “Шельменкоденщик” , “Сватання на Гончарівці” . Балачки провінційного дворянськочиновницького середовища гостро висміювались Г. КвіткоюОснов’яненком у сатиричній комедії “Дворянские выборы” , котра після прочитання самим імператором Миколою І була заборонена цензурою.

Як бачимо, Гоголь не був першопрохідцем у викривальній сатиричній п’єсі. Однак “Ревізор” Гоголя – це не престо комедія ситуацій чи блискуче виписаних сатиричних типів, чи твір, де за гранями комічного приховуються “незримые миру слезы” , це п’єса передусім пророчого змісту, хоча, здавалося б, пророцтво тут не сумісне з самою образною системою твору.

Все погане в Росії і в світі загалом і всі негативні явища, котрі маскуються лицемірно під справедливість та святість, штовхаючи при цьому людство до апокаліптичного кінця, Гоголь у своїй комедії зібрав воєдино, давши неповторну художню інтерпретацію цілого соціального організму – і не тільки своєї епохи чи навіть тогочасної Російської імперії: часові чи просторові бар’єри тут досить умовні.

Віртуозність художніх оригінальностей автора не підпорядкована,’ як це було у просвітницькому реалізмі, суто дидактичним принципам: від цього твір тільки б втратив. Загрузлий у великих та малих гріховностях світ тут сміється сам над собою.

Мотив чиновницької інспекції, підказаний О. Пушкіним, стає мотивом творення художньої концепції асоціальних та аморальних всезагальних явищ, не підвладних земним, витвореним чиновниками законам: закон і мораль – речі різні, а беззаконня можуть прикриватися моралізаторствами і фарисейством.

“Скучно на атом свете, господа!” – вислів, який розкривав ідейну парадигму твору про двох ворогуючих обивателів. Художня концепція світу, закладена талантом автора у “Ревізорі”, спонукала сучасників і нащадків до страху. “Соотечественники! Страшно!” – заявляв Гоголь, відкриваючи явне і приховане у помислах своїх персонажів.

Метою автора і було настрашити загрузлого у теплому болоті обивателя за допомогою сміху. Кажуть, геніальність у простоті. Тому і сам сюжет та інтригуючі його розвиток ситуації не відзначаються особливою складністю: у житті провінційного міста назріває надзвичайна подія – приїзд високопоставленого столичного гостя, очікування та прийом якого розкриє моральні засади солідного і дрібного периферійного чиновництва, приховані і явні прагнення персонажів, нікчемність душ, духовну убогість меркантильних обивателів, тупість та інтелектуальну обмеженість стовпів суспільства, яке добре освоїло лише основні ази, як утриматись на засидженому і теплому місці, зберегти усталений спосіб ситого існування, уміти вгадати і вгодити. Соціальний типаж гоголівського “Ревізора” є класичним типажем, не прив’язаним до певного простору чи часу: не випадково керівні, обслуговуючі культурні запити номенклатурної еліти боси у різні часи чинили перешкоду сценічному чи екранному втіленню “Ревізора” .

Сам майстер цієї класичної колізії з властивим тільки йому гоголівським іронічнорозважливим тоном у “Замечаниях для господ актеров” дає лаконічні портретні характеристики персонажам.

Скажімо, городничий Сквознік-Дмухановський – “…очень не глупый посвоєму человек. Хотя и взяточник, но ведет себя очень солидно…” А чого варта оцінка резонерства й “освіченості” правників типу місцевого судці ЛяпкінаТяпкіна: “человек, прочитавший п’ять или шесть книг, и потому несколько вольнодумен”

Цей представник імперської юриспруденції добре розуміється на неофіційному праві – праві можновладців і праві, заснованому на хабарництві. Зумівши невинно підкупити псевдоревізора, “інтелектуал”правник чекає вказівок місцевому повітовому суду. А зрозумівши безпринципність та обмеженість запитів столичного гостя, якого на даний момент цікавлять лише “ненароком” упущені асигнації, колезький асесор Аммос Федорович упевненофезюмує: “Ну, город наш!” Як і всі чиновники провінційного містечка, суддя справляє враження “хорошего человека” на перебуваючого волею обставин у ролі ревізора Хлєстакова.

Саме Хлєстаков як літературний тип був неабияким відкриттям автора – відкриттям у світовій класиці. Це не звичний шахрай чи інтриган, що мав би діяти продумано, з визначеною наперед метою, а звичайний паразитуючий невдахачиновник, що опинипся у ролі столичного можновладця через збіг обставин – таких посвоєму щасливих для невибагливого нікчемного чоловічка. Отримавши ненароком короткочасну владу над чиновництвом повітового містечка, лжеревізор вдається до безсоромної і нехитрої брехні, мета якої власне одна – насолодитись власною значимістю, хвалитись без міри, наївно і дурнувато, використати щасливу ситуацію для поліпшення матеріального становища, длі отримання амурних насолод.

Лакей Хлєстакова Осип виявляється мудрішим і застережливішим від свого пана, якому і радить скоріше вибиратись із міста, щоб не вскочити в халепу. Навіть пишучи листа другу Тряпічкіну, внутрішньо потішаючись над довірливою дурістю місцевих чиновників, Хлсстаков залишається самим собою – недалеким і примітивним, подитячому наївним.

Однак художні відкриття Гоголяреаліста є багатозначними у своїй закодованості, власне у філософськотеологічній символіці.





“Ревізор” шедевр світової комедійної драматургії

Categories: Твори з літератури