Професія вчителя

Учитель відіграє велику роль у розвитку суспільства, бо він – носій знань, які повинен передати наступним поколінням. Наші перші вчителі – Це наші батьки.

Вони дають нам найважливіші життєві уроки добра, порядності, чесності, мужності, любові до своєї землі, своєї Батьківщини. Саме цього навчали мене мої батьки. Але головне, що я одержала від них, – це бажання навчатися далі, бо саме знання, як вони казали, будуть основою мого професійного успіху, особистого щастя, і я їм дуже вдячна за це.

Мені пощастило на добрих учителів. Вони дали мені міцні знання, розширили мій світогляд, допомогли визначити місце в житті. Більшість із них я можу назвати другими батьками.

І Володимир Сосюра у вірші “Ганна Іванівна” називає другою матір’ю свою першу вчительку. Він згадує її простоту, скромність, лагідну усмішку на устах. Ганну Іванівну любили й поважали школярі:

Завжди привітна, тиха й ясночола, вона нічим не силувала нас, але при ній такий був тихий клас, як сад без вітру.

Робочий день учителя не закінчується із дзвоником. Життя вчителя – це постійна праця, самовдосконалення,

робота з учнями, їхніми батьками.

Один із віршів П. Грабовського, присвячений молодій сільській учительці, так і називається “Трудівниця”. Поет створив виразний образ народної інтелігентки, яка самовіддано працювала для народу. Вчителька “рук і на час не складала”:

В непогідь, стужу злиденну

Зайде в хатину нужденну,

Словом усіх повіта.

Дасть, коли треба, поради,

Викладе все до пуття.

Вона померла. Смерть учительки-трудівниці дуже засмутила селян. Грабовський пише: коли домовину опускали в могилу, “гірко батьки заридали, аж надривались малі”. Поет показує, що для дітей учителька була ясним світлом у похмурому й темному житті села.

Після п смерті вони стали сиротами.

Таке шанування – чи не найвища оцінка нелегкої вчительської праці. Тільки краще нехай цю вдячність наші вчителі мають за життя. Згадаймо, з яким почуттям одержував листи від своїх колишніх учнів старий учитель Трохим Іванович – герой вірша А. Малишка “Учитель”:

Учитель піде тихо по діброві,

На кожнім слові перетомить очі…

Ті голоси згадає повнозвучні,

Сусідам гордо скаже: – Пишуть учні.

І сам поет з любов’ю згадує свого вчителя:

Куди я не піду, куди не гляну…

Та де б не був, де б не шукав дороги,

Я не забуду вчителя старого…

Тарас Залужний, головний герой роману Ю. Збанацького “Малиновий дзвін”, вважав, що вчитель – Це людина, яка все знає, бачить, розуміє, яка живе не для себе, а для народ). До вчителя завжди особлива увага: на нього дивляться учні, їхні батьки, і якою ж треба бути людиною, щоб заслужити всенародну пошану.

Ставлення до учителів є таким самим критерієм людяності, порядності, як і ставлення до батьків, Батьківщини. Тому треба любити вчителів, пам’ятати їх, допомагати, полегшувати їхню працю, щоб якнайбільше одержувати від них “розумного, доброго, вічного”.





Професія вчителя

Categories: Твори з мови