Неоромантизм ранньої новелістики Гончара

Героїка днів війни продовжувала хвилювати О. Гончара після завершення ним роману “Прапороносці”. У кінці 40-х і на початку 50-х років він пише цілу низку новел: “Модри Камень”, “Весна за Моравою”, “Ілонка”, “Гори співають” та ін., які багато в чому були співголосні з “Прапороносцями”. Гончар проявив себе блискучим новелістом, який поєднував у своїх новелах глибокий психологізм Коцюбинського, стислість та емоційність Стефаника і Чехова, ліризм Васильченка та афористичність Короленка. Героїка і трагізм, якими супроводжувався

визвольний похід радянських воїнів на захід, у новелах Гончара переплітаються, а їх центральні постаті вимальовуються як уособлення мужності й душевної краси радянських воїнів-визволителів. Такими виступають, зокрема, розвідник “з Руська”, за любов до якого словачка Тереза поплатилася життям, старшина Яша Гуменний, що своєю кров’ю довів уміння своїх співвітчизників боротися за свободу, солдат Світличний з його молодою жадобою кохання і вірністю військовому обов’язку. Письменник, як це і притаманно новелі, обирає гострі, небуденні ситуації, в яких глибоко розкриваються основні риси героїв.

Старшина Гуменний просить мадярів допомогти йому доставити боєприпаси для батареї. Своє поранення він намагається приховати від мадяр, боячись, що вони порозбігаються. Але ті, спостерігаючи за кривавим слідом, що залишає Яша, схиляються перед його мужністю.

Визначальною рисою героїв цих новел Гончара була любов до Батьківщини і братерське ставлення до народів Західної Європи, яких вони звільняли від фашизму.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Неоромантизм ранньої новелістики Гончара

Categories: Шкільні твори