Деталі розквітлої дівочої краси саме пасували б до того, чого нема, чого так палко бажається. Анти-тезно згаданий наявний одяг виступає оречевленою суперечністю соціального звучання. Та на першому плані психотипологічпе заперечення, що розкриває головну пружину “винародовлення” героїні, її ненависті до всього простого, потягу до розкоші, панування, хоча б потертися коло того панства.
Велику складність являє собою груповий портрет і в графічному, і в словесному мистецтві. Малий гурт – з двох-трьоЬс постатей – може бути простим складанням індивідуальних портретів, як-от: секретаря міської думи Рубця та поліцейського чина Книша в “Повії”. Спочатку послідовно, одна за одною подаються зовнішності незнайомих людей, а потім з розмов інших дійових осіб дізнаємось хто є хто.
Просто і природно. Один із різновидів парного портрета є згаданий “здвоєний” Христі і Кравченка.
Інша річ – великий гурт. А така “дійова особа” характерна для творів Мирного. Тут прийом складання, вплітання протипоказаний навіть з урахуванням перспективного зображення. Ось гурт міщан – гостей Загнибіди:
“Чоловіки, жінки, молоді й старі; як бочки товсті, як шила тонкі, низькі – трохи не при землі; високі, як дуби гінкі… А убори-наряди? Червоні плаття, зелені куцини, рябі спідниці, жовті шушони, блискучі ластикові балахони, чорні сукняні каптани…” .
Спочатку окреслюється гурт за контрастами в обрисах у чорно-білому баченні, а потім уже йде кольорова гама з деталізацією видів і форм верхнього одягу. А загалом – реальне сприймання з відстані однієї людини з доброю дозою зневаги до цього барвистого міщанства.
І все-таки це – хатній гурт. Надвірні велелюдні зборища потребують іншої техніки відтворення, рухомого зорового сприймання, “ходячого ока”. Тобто того прийому, яким успішно користувалися Флобер і Золя при змалюванні ринків, масових святкових сцеи, гульбищ.
Так, у “Повії” опис публіки в саду, що зібралася на гуляння, починається загальним, тим, що у вічі б’є: “…все шовки та сукні, дорогі єдваби, срібло та золото сяє!” Далі увага зосереджується на гуртку панянок, що описується в такому порядку: хода, сукні, взуття, “ручки туго позатягувані у блискучі перчатки”, “личка червоні”, “очі горять та сяють” . Тобто гурточок подано як спільність, єдиний образ. Так само передано й чоловіче обрамлення панянок.
Змалювавши благородне панство, автор переходить до купецького гурту: ланок, дочок і самих купців, що трималися, певна річ, осторонь від “благородних”. І все-таки, незважаючи на динаміку точки спостережень, опис завеликий; його важко було б читати, якби він не був щедро присмачений іронією.
А ось малюнок селянського сходу в “Повії”: “Старшина, засідателі, писар, староста стояли на рундуці і мовчки позирали на море шапок, що колихалося по майдану. Люди сходилися у купи, гомоніли і знову розходились” . Дуже скупо, однотонно. Та тут перу, як і зорові, мало було контрасту, кольорової гами в самому об’єкті: одноманітні свитки, шапки, щось темне з ледве вловимими відтінками чи то сірого, чи то коричневого, чи то синього. Та й постаті подібні з обраної точки змалювання.
Це – один мотив. Другий – у всіх епізодах, звідки взяті картини селянського збору, головна увага дії, вчинкам та мові персонажів. Розгорнутий опис гальмував£п дію, нічого суттєвого не вносячи ні до характеристики героїв, ні до авторської позиції.
Авторська позиція цілком суголосна народній – у кожному штришку, кожній деталі. Портрети представників народних мас завжди подаються реалістично, навіть з дозою замилування або ж з глибоким співчуттям. Порівняймо:
“Схилила вона сумно голову; потекли гіркі сльози з жовтих, мутних очей, потекли по щоках, по глибоких рівчаках, що літа та недоля попроорювали по сухому виду…” .
“Випрямилась – висока, суха, мура аж зелена, а очі – як у її любимчиків – жовті-жовті”
В історії літератури, зокрема прози, деталь як першоелемент художності змінювала свою роль, свою естетичну вагу. Якщо взяти за початки літописну та житійну літературу, то легко простежити зростання художнього значення, вагомості деталі в міру зростання загального художнього рівня прози. Та й те треба сказати, що саме деталями живої дійсності проникав реалізм, точніше – його елементи, в давню літературу, де панував етикет – варіативні словесні трафарети й штампи.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Минуле, майбутнє – то все реальнее
Categories: Твори з літератури