Людина й революція у романі “Доктор Живаго”

Борис Пастернак – найбільший російський письменник і поет XX століття. Двадцять третього жовтня 1958 року йому була присуджена Нобелівська премія по літературі “За видатні досягнення в сучасній ліричній поезії й на традиційному поприщі великої російської прози”. Роман “Доктор Живаго” займає, мабуть, центральне місце у творчості Бориса Леонідовича. Цьому добутку Пастернак присвятив свої кращі роки літературного життя й дійсно створив шедевр, рівного якому немає.

Цей роман – краща, й незабутня сторінка росіянці й світовій

літературі. Так, по геніальності й майстерності написання із цим романом мало які добутки можуть зрівнятися. По-перше, роман багатогранний: у ньому поставлене величезна кількість проблем: людина й совість, людина й людина, людина й любов, людина й влада, вічна й скороминуще, людина й революція, революція й любов, інтелігенція й революція, і це ще не все.

Але я б хотів зупинитися на проблемі взаємини інтелігенції й революції.

По-друге, цей добуток потрясає своєю художньою своєрідністю; а тим часом “Доктор Живаго” навіть не роман. Перед нами рід автобіографії, у якій дивним образом відсутні зовнішні факти, що збігаються з реальним життям автора. Пастернак пише пр самому себе, але пише як про сторонню людину, вона придумує собі долю, у якій можна було б найбільше повно розкрити перед читачем своє внутрішнє життя. Як уже було сказано вище, я б хотів зупинитися на проблемі інтелігенції й революції, тому що, як мені здається, саме в ній найбільше повно розкриваються найцікавіші моменти роману. У романі головна діюча сила – стихія революції.

Сам же головний герой ніяк не впливає й не намагається впливати на неї, не втручається в хід подій. “Яка велика хірургія! Взяти й разом артистично вирізати старі смердючі виразки!

Простій, без натяків, вирок вікової несправедливості, що звикла, щоб їй кланялися, перед нею й присідали”. У тім, що це так без страху доведено до кінця, їсти щось національне близьке, здавна знайоме. Щось від беззастережної Пушкіна, від вірності, що не виляє, фактам Толстого…

Головне, це геніально! Якби перед ким-небудь поставили завдання створити новий мир, почати нове літочислення, він би обов’язково мав потребу в тім, щоб йому спершу очистили відповідне місце. Він би чекав, щоб спочатку скінчилися старі століття, перш ніж він приступився до будівлі нових, йому потрібно було б кругле число, новий рядок, необписана сторінка. “А отут нате, будь ласка. Це небувале, це чудо історії, це одкровення в саму гущавину триваючої буденщини, без наперед підібраних строків, у перші будні, що підкрутилися, у самий розпал трамваїв, що курсують по місту. Це всього геніальніше.

Так недоречно й несвоєчасно тільки саме велике. Ці слова в чи романі не найважливіші для розуміння Пастернаком революції.

По-перше, вони належать Живаго, їм вимовляються, а отже, передають думку самого Пастернаку. По-друге, вони прямо присвячені тільки що довершились і ще не що цілком закінчилися подіям Жовтневої революції. І по-третє, пояснюють відносини передової інтелігенції й революції: “…одкровення ахнуто в саму гущавину триваючої буденщини…” Революція – це і є одкровення – любов до Росії, любов до життя, очисна свідомість неминучості що відбувається. Чи вдумується Пастернак у зміст історичних подій, яким він є свідком у романі?

Що вони означають, чим викликані?

Безумовно. І в той же час він сприймає їх як щось незалежне від волі людини, подібно явищам природи. Почуває, чує, але не осмислює, логічно не хоче осмислити, вони для нього як природна даність. Адже ніхто й ніколи не прагнув етично оцінити явища природи – дощ, грозу, заметіль, весняний ліс, – ніхто й ніколи не прагнув повернути по-своєму ці явища, особистими зусиллями відвернути їх від нас. У всякому разі, без участі волі й техніки ми не можемо втручатися в справи природи, як не можемо просто стати на сторону якоїсь “контрприроди”.

Щодо цього дуже важливо наступне міркування про свідомість: “…Що така свідомість? Розглянемо. Свідомо бажати заснути – вірне безсоння, свідома спроба в роботу власного травлення – вірний розлад його іннервації. Свідомість – отрута, засіб самоотруєння для суб’єкта, що застосовує його на самому собі.

Свідомість – світло, що б’є назовні, свідомість висвітлює перед нами дорогу, щоб не спіткнутися. Свідомість – це запалені фари поперед паровоза, що йде. Звернете його світлом усередину, і трапиться катастрофа!”

В іншому місці Пастернак вустами Лари висловлює свою нелюбов до голих пояснень: “Я не люблю творів, присвячених цілком філософії. Перед нами філософія історії, що допомагає не тільки осмислити події, але й побудувати живу тканину роману: роману-епопеї, роману – ліричного вірша, що показує все, що відбувається навколо, через призму високої інтелектуальності. Так, безперечно, “Доктор Живаго” – найбільший добуток.

Недарма воно визнано шедевром світової літератури.





Людина й революція у романі “Доктор Живаго”

Categories: Твори з літератури