Людина й ідея у романі М. Горького “Мати”

Роман “Мати” – добуток, створенийное на рубежі двох століть, у нелегкий і бурхливий час, що стрімко несе все старе й дающее життя новим ідеям, новим суспільним плинам, які опановували розумами й серцями. Процес корінного ламання суспільного мировоззору, що розгорнувся в російському обществе в даний період, відома боротьба між новими материалистическими й ідеалістичними філософськими плинами, що виникли на рубежі XІX-XX століть, – все це не могло не знайти відражения в літературних творах тої епохи. Творчість М. Горького не является

тут виключенням.

Воно з’явилося відгуком на події часу, коли менялось саме поняття героїчного, коли протест проти існуючого ладу став справою кожного розсудливого человека.

Зовсім інше питання, – у яких формах цей протест виражався Не можна забувати, що разночинский период визвольного руху в Росії змінився в цей час пролетарським, развивавшимся переважно під віздією теорії марксизму. Роман “Мати” виявляє зовсім чітку позицію автора стосовно прощественним перетворенням; произведение перейнято пафосом боротьби за переустройство життя, що тривалий час давав привід для досить однобічної оцінки його в рамках радянської ідеології. За “героїчною боротьбою нового покоління революціонерів” не зауважували живих людей з їх внутренними протиріччями, стражданнями, моральними шуканнями.

Але ж саме внутрішній духовний мир людини интересунув найбільших російських письменників, провинищення яких стали класикою мировиття літератури. Однобічний підхід до даного добутку, нав’язаний комумунистической ідеологією, безсумнівно, не може задовольнити людини, уважающего себе щирим знавцем і цінителем літератури.

Імовірно, більш доцільно буде розглядати цей добуток, исследмучи духовний мир героїв Так, кращі чувства, що виникають у серцях, кличуть людей на службу високій і світлій ідеї. Але коли ця ідея заслоняє собою все остальное, поневолюючи людини, вона глушить у душі його ті самі почуття, які побудили його до служіння їй. Цей парадокс трагичен.

І отчетливей усього проявляється він в образі Павла Власова, що рассматривался донедавна як безоговорочно позитивний. Але саме в ньому проявляється сильніше всього “одержимость ідеєю”, саме в ньому це явище здобуває найбільш руйнівні форми. Прагнення до високої мети, перерастая у фанатизм, придушує в душі героя такі вічні людські почуття, як синовняя любов, любов до будинку, кженщине.

Жорстоко, не по-синівські, говорить він матери, що приречено вмерти за свою ідею, не хоче слухати її перед демонстрациїй. Образ Павла – це образ людини, що робить, хоча й не по злому намірі, нещасними всіх, кому він дорогий. Особенно це видно з історії його любові.

У житті перед ним постійно виникає необхідність вибору між ідеєю й живиття душею.

І він вибирає ідею… Поетому образ Павла Власова трагичен. У його душі відбувся розлад між найглибших, кореневих, життєвими основами й ідеєю, метою, поставленої имсамим.

Героєм, що несе в собі духовне начало, у кому сильні кращі людські почуття, є, безсумнівно, Ниловна.

Могутня сила її материнської любові втримує Павла від повного занурення у фанатичне божевілля. Саме в образе матері найбільше органічно з’єднайлисій віра у високу мету з найбагатшим духовним миром. Необхідно відзначити глибокий і міцний зв’язок Ниловни з народом, що завжди в російській літературі оцінювалося як багатство душі человека, близькість до джерел, корінням национальной культури. Ідея окриляє Ниловну, дає їй піднятися, знайти віру в рєбя, але не переростає в її свідомості в мету, що вимагає фанатичного служіння.

Цього не відбувається, імовірно, тому, що зв’язок Ниловни з народними коріннями дуже міцне Очевидно, саме цей зв’язок визначає внутрішню стійкість людини. Замітім, що Андрій Знахідка, соратник Павла, набагато глибше його в духовному плані. Цей образ також близький до народу, про це говорить його відношення до Ниловне: нежность, турбота, пещення. У Павла цього немає.

Автор показує, як небезпечно для чолостоліття віддалятися від народних корінь, когтак втрачаються всі щирі духовні цінності.

Назва роману обрана пісателем не випадково. Адже саме мати є щирим і вічейним символом людяності, любові, искренности.





Людина й ідея у романі М. Горького “Мати”

Categories: Твори з літератури