Революція або еволюція? Нове в методиці розвитку мовлення учнів

Сучасна методика розвитку мовлення учнів як особлива область методики навчання російській мові перебуває на якісно новому етапі свого розвитку.

По-перше, вона синтезує дані культурологии, філософії, логіки, дидактики, психології, фізіології, психолінгвістики, соціолінгвістики, етнолингвистики й інших наукових дисциплін, що вивчають мову, мовлення, мовну діяльність. Необхідність змін у змісті й технології методики розвитку мовлення диктують такі фундаментальні лінгвістичні новації, як язикова особистість і когнітивна лінгвістика

По-друге,

зміст методики розвитку мовлення, її мети й завдання визначаються так званим соціальним замовленням, історичними реаліями, ретранслятором яких для всіх приватних методик служить дидактика. Основними принципами сучасної дидактики є личностно орієнтовані установки, культурно орієнтована спрямованість і діяльно орієнтовані принципи. Зміни, що відбуваються в сучасній педагогічній науці, деякі дослідники визначають як революційні

И, по-третє, принципово важливим для методики розвитку мовлення подією є відродження риторики – речеведческой дисципліни, що служила в Росії до другої половини XІX в. надійним посібником з навчання мовлення

Всі перераховані вище особливості сучасної методики розвитку мовлення знаходять висвітлення в монографіях і навчальних посібниках Е. В. Архиповій “Питання мовного розвитку молодших школярів” , “Робота над значенням слова в початковій школі” , “Уроки розвитку мовлення в початковій школі” і, нарешті, “Основи методики розвитку мовлення учнів” . В останньому навчальному посібнику для студентів автор визначає предмет методики розвитку мовлення учнів і завдання курсу, описує зв’язок методики розвитку мовлення з іншими науками, у стислому виді представляє такі важливі з погляду навчання мовлення поняття, як мова, мовлення, мовна діяльність, етапи породження мовлення, і приводить короткі відомості з історії становлення методики розвитку мовлення ; розглядає закономірності засвоєння мовлення й принципи навчання мові, принципи мовного розвитку, методи розвитку мовлення, типологію мовних вправ, урок розвитку мовлення ;

Зупиняється на навчанні культурі мовлення, збагаченні словника й граматичного ладу мовлення учнів, навчанні мовної діяльності, роботі з попередження мовних помилок і діагностиці мовного розвитку учнів.

Як теоретичний фундамент автором узята одна з видатних речеведческих концепцій XX століття – теорія закономірностей засвоєння рідного мовлення Л. П. Федоренко. Шість закономірностей засвоєння рідного мовлення, сформульовані великим ученим-методистом ще на початку 60-х рр. минулого століття, і принципи, що випливають із них, навчання рідній мові майже на піввіку випередили свій час. На початку третього тисячоріччя вони виходять на авансцену методичної думки

Варто також помітити, що в Росії спеціальне навчання мовлення з першої половини XVІІІ в. до другої половини XІX в. здійснювалося в рамках риторики. Продовжуючи й розвиваючи методичні традиції М. В. Ломоносова, росіяни риторики протягом століття були надійними комплексними допомога з розвитку мовлення. Риторика як практичне керівництво до оволодіння й володіння мовленням передбачила методичні принципи навчання мовлення, що випливають із закономірностей засвоєння рідного мовлення, тобто відкриті Л. П. Федоренко закономірності засвоєння рідного мовлення знаходили й знаходять своє емпіричне обгрунтування й втілення в риториці.

Саме цим пояснюється, на наш погляд, органічність включення в пропоновану Е. В. Архиповій методику неориторического матеріалу – структура мовного акту, прийоми моделювання задуму тексту, прийом розгортання тексту, прийом прогнозування теми, моделювання ситуацій і др.

Центральне місце в новому навчальному посібнику займає теорія принципів мовного розвитку, сформульована й обгрунтована з обліком сучасних лингводидактических досліджень. Визначається вісім принципів мовного розвитку: комунікативний принцип навчання мові, когнітивний принцип, соціокультурний принцип вивчення мови й навчання мовлення, принцип градуальности як розвиваючий принцип навчання мові, принцип єдності вивчення мови й навчання мовлення, принцип опори на алгоритми мовлення, принцип цілісності процесу формування лексико-граматичного ладу мовлення, принцип зіставлення й диференціації мови в процесі мовного вибору. Дослідник переконливо доводить об’єктивну необхідність обліку цих принципів для повноцінного мовного розвитку учнів, залишаючи при цьому простір для думки думаючого читача.

Наприклад, обгрунтовуючи соціокультурний принцип вивчення мови й навчання мовлення, Е. В. Архипова знаходить його історичний прообраз у вітчизняній методиці початку XX в. , розглядає два сучасних підходи до його термінологічного позначення і містить: “Думаючий учитель зможе сам визначитися з термінологією, розуміючи, що суть залишається одна: історія й культура народу, сучасний стан суспільства й місце людини в ньому – все повинне знайти відбиття в змісті навчання рідній мові” .

Е. В. Архипова вводить у науковий зворот оригінальні лингвометодические поняття: принцип градуальности, методична лингводиагностика, орфонимическая помилка, методичний формуляр тексту, матриця уроків, матриця творчих робіт і ін. Всі новації грунтуються на глибокому знанні історії методики розвитку мовлення, що дозволяє визначити магістральний еволюційний шлях розвитку науки





Революція або еволюція? Нове в методиці розвитку мовлення учнів

Categories: Твори з літератури