Любов до праці й віра в людину в поезії Брюсова

Любов до праці й віра в нього, віра в людину праці – розумного й дерзостного – визначала оптимізм Брюсова. Він безперестану славив “подвиг думки й праці”, його героями стають і безіменні трудівники – орач і муляр, робітник і швачка, і великі трудівники науки: Дени Папен і Лейбниц, перші легендарні “космонавти” Дедал і Икар. І згодом – після перемоги Жовтня – нову, Радянську Росію поет славив як республіку вільної праці.

Період першої російської революції – час найвищого творчого підйому Брюсова дожовтневого років.

Російсько-японська війна й революційні події, що пішли за нею, як би прорвали той “сутінок”, що був предметом эстетизации в колишніх віршах поета. Зустрівши війну казенно-патріотичними гаслами, Брюсов, однак, незабаром розпізнав її справжній характер. І від монархічних ілюзій у свідомості Брюсова незабаром не залишилося й сліду. “Бувають побиті собаки: видовище невеселе,- писав він П. Перцову наприкінці 1905 року.- Але побитий всеросійський імператор!” Вірша “Цусима”, “Ланцюга” і ін. перейняті почуттям гіркоти за зганьблену честь російської зброї. Але головним було те, що, зневірившись у могутності російського самодержавства, поет остаточно перейшов до “бунтарського” запереченню сучасної йому соціальної дійсності

У перший же рік революції, буквально у відповідь на події поточного дня Брюсов пише про прийдешнє царство “волі, братерства, рівності” , про розмах і міць революційного руху і т. д. “Для мене це був рік бури, виру,- говорив поет.- Ніколи не переживав я таких страстей, таких катівств, таких радостей”. Події 1905 року відбиті у творчості Брюсова досить яскраво. Наприклад, новела “Останні мученики” є відгуком на розстріл мирної робочої демонстрації 9 січня. Незавершена поема “Агасфер в 1905 році” містить виразний опис збройного повстання пролетаріату Москви в грудні 1905 року:

И все суворішай, всі окрестней, Як грім, як виклик, як доля, Росла далека пальба На вулицях завзятої Пресни

У поемі “Плач про загибле місто” Брюсов уболіває про жертв грудневого повстання, спостерігаючи “священні місця останніх битв”, розшукуючи “тесници, де піднімалися зухвало барикади”, “заповітні кути, окроплені мучеників кров’ю”.

Сприйняття революції було в Брюсова ще багато в чому наївно-романтичним і навіть часом анархістським. Революція представляється йому “шквалом” неминучої відплати, але він уважав, що ця неминучість обумовлена неприборкністю знедоленої маси, а не закономірностями історичного розвитку суспільства. Брюсов дивиться на революційні події як на “буру летучу”, “грозу руйнувань”, ніким направля не й не контрольовану, небезпечну для людської цивілізації й все-таки бажану. Він розділяє побоювання буржуазно-ліберальної інтелігенції, що “безвісти всі сгибнет, бути може”, однак відразу обмовляється: “Але вас, хто мене знищить, зустрічаю привітальним гімном” . У вірші “Задоволеним”, написаному у зв’язку з оголошенням горезвісної “куцой конституції” 7 жовтня 1905 року, звучить та ж думка: “Трощите життя й з нею мене”,- призиває поет “дітей полум’яного дня”, тобто повсталих робітників

Але він не повалений цим у розпач. На відміну від більшості символістів, Брюсов розуміє, що старе валить в ім’я торжества нового миру, що буде “ні твій, ні мій – нічий, але загальний дарунок поколінь, що йдуть,”. Часом, засуджуючи угодовство, він підходить до теперішній безкомпромісності й революційності: йому “ненависні півзаходи”, він оцінює радість лібералів, що домоглися успіху, як “радість череди, що нашли клаптик трави” .

Проте антитеза “ліберали – революціонери” не мала в Брюсова того класового змісту, що вкладали в неї марксисти. Лібералізм представлявся йому абстрактною послідовністю й половинчастістю, а революційність – абстрактною же одержимістю. Тому діалектичне розуміння революції як руйнуючої й одночасно, що творить сили, було для нього недоступним.

Звідси сумно відома формула Брюсова: “Ламати – я буду з вами! будувати – немає!”, як не можна що краще відбиває “програму” російського анархізму й розцінена им як явно анархістський випад’. Анархістська позиція Брюсова особливо виразно позначилася в його незгоді зі знаменитою статтею а “Партійна організація й партійна література”. Відстоюючи в замітці “Воля слова” “незалежність” художника, Брюсов виявив мінливе подання про саму ідею “волі творчості”, виступив захисником “надкласової”, отже, реакційної по своїй природі ідеології

Мотиви Осуду буржуазно-монархічної дійсності слабшали у творчості Брюсова в міру того, як спадала хвиля революційного руху. Коли ж у країні запанувала реакція, Брюсов увійшов у нову смугу сумнівів. Якийсь час у його добутках ще зустрічалися ремінісценції подій 1905 року. Є вони й у віршованому збірнику “Всі наспіви”, що з’явився після поразки першої російської революції й объединившем вірша 1906-1909 років.

Один із циклів цього збірника зветься “Сучасність” , але тепер сучасність не залучає поета, як колись, а лише викликає настрою розчарованості й приреченості. У трьох же наступних збірниках Брюсова – “Дзеркало тіней” , “Вірші Неллі” 2 і, якоюсь мірою, “Сім квітів веселки” – песимістичне світосприймання поета ще більше поглибилося





Любов до праці й віра в людину в поезії Брюсова

Categories: Твори з літератури