Лиш в праці варто і для праці жить Пісня і праця – великі дві сили. Їм я до скону бажаю служить. І. Франко, “Пісня і праця”
Дай працювать, працювать, працювати, У праці сконать! – благає рідну землю І. Франко у вірші “Земле моя, всеплодющая мати…” Праця – це засіб існування. Але якби вона зводилась до цього, навряд чи її хтось став оспівувати.
Насправді праця – зміст і радість життя. Але щоб мати цю радість, кожен повинен знайти своє покликання, вірно визначити роль у театрі життя, саме ту роль, що цілком відповідає натурі,
Натхненна праця робить людину творцем, як старанне оброблення перетворює алмаз на сяючий діамант. Саме така праця робить життя людини повним і змістовним. Праця дала до життя мні принаду, Ціль дала, щоб в манівцях не заблукав. – пише І. Франко у вірші “Пісня і праця”. Смілива думка, смілива мрія і працьовиті руки створюють усі матеріальні і духовні цінності.
Про це ми теж можемо знайти у Франка влучний рядок: Лиш в праці мужа виробляється сила, Лиш праця світ таким, як є, створила Лиш в праці варто і для праці жить. А неробство – причина більшості вад і навіть злочинів.
Коли ти – творець, навіть виснажлива праця надає задоволення та радість. Невипадково в нашій мові виникають такі словосполучення, як “важке щастя”, “трудне щастя”. Чим більше докладено зусиль, тим більшим буде задоволення від кінцевого результату.
Загалом саме в праці люди знаходять порятунок від біди. Ми знаємо, як творчість врятувала Лесю Українку. За її ж словами, Леся, що вела “тридцятилітню війну з хворобою”, підіймала важкий камінь праці й боротьби “на гору круту крем’яную” і перемогла: ввійшла в пам’ять народну, у вічність. Праця може лікувати, вона багатьох захистила від зневіри і відчаю. Ми знаємо, як вона дала змогу повірити у власні сили сліпоглухонімій жінці Ользі Скороходовій та багатьом іншим: Миколі Островському, О. Бойченку, В. Забаштанському та іншим.
Здатність трудитися завжди за будь-яких умов повинна виховува тися змалку. Згадаємо, як привчали до праці малого Михайлика. Але праця має бути по силі, бо виснажлива, а особливо – підневільна праця пригинає людей до землі. Кров висисає оте остогиджене, Прокляте нишком шиття, Що паненя, вередливе, зманіжене,
Вишвирне геть на сміття. . Тільки вільна праця здатна творити дива. Тоді вона може зробити людину безсмертною.
Ми пам’ятаємо і шануємо не лише героїв воєн, а й мирних трудівників, таких як Докія Петрівна, що присвятила праці в колгоспі усе своє життя, як вчителька Ганна Іванівна і вчитель Василь Мефодич з творів В. Сосюри, або вчитель знову ж таки А. Малишка, чи його колгоспний бригадир Хома Метелик, або кашовар, що турбувався про бійців, як про рідних дітей: Хоч було відомо: згорів дотла, Уже ні дихання нема, ні іла,
А він, кащовар, біля котла Беріг йому кашу, щоб не згоріла. Таких прикладів можна навести безліч. Хотілося б і мені прилучитися до спільноти тих, хто творить добробут і красу світу, зробити свій внесок у розквіт своєї держави.
Всім серцем підписуюсь під поетичними рядками М. Рильського : Все тобі, медова земле, Все тобі, моя країно, Де смаглява ходить праця По оновлених полях!
Все тобі несу з любов’ю, Півдню й півночі складаю Працю рук, зусилля мозку,
Блиск очей і серця кров.
Лиш в праці варто і для праці жить
Categories: Твори з літератури