Літературна спадщина І. Нечуя-Левицького

Тематика творчості Нечуя-Левицького дуже різнобарвна. Він є автором антикріпосницької повісті “Микола Джеря” , повістей: “Бурлачка” – про життя заробітчан, “Хмари” , “Над Чорним морем” – про діяльність української буржуазної інтелігенції. Нечую-Левицькому належать гумористично-сатиричні твори “Кайдашева сім’я” , “Старосвітські батюшки та матушки” , “Афонський пройдисвіт” . Нечуй-Левицький виступав і як драматург тощо, етнограф-фольклорист, “Українські гумористи й штукарі” та лінгвіст, “Граматика української мови” в 2-х ч. тощо). Погляд письменника неодноразово звертається до освічених кіл, до української інтелігенції. Різноманітні типи людей цієї суспільної групи, їх ідейні прагнення, суперечки постають у романах “Хмари” і “Над Чорним морем” , а також у творах інших прозових жанрів. Події української історії знайшли відображення у творах Нечуя-Левицького, що належать до різних жанрів: казка “Запорожці” , повісті і науково-популярні нариси. Серед історичних художніх творів письменника перше місце посідає роман “Князь Єремія Вишневецький” . Образи минулого України Нечуй-Левицький відтворював і в драматичних творах. Письменник активно цікавився розвитком українського мистецтва: театру, музики, живопису. У творчій спадщині письменника є також літературно-критичні й літературно-публіцистичні статті.

У статті “Сьогочасне літературне спрямування” основними принципами української літератури Нечуй-Левицький проголошує “реальність, народність та національність”. Як реаліст, він орієнтувався на осмислення високих життєвих ідеалів і краси життя. Він виступав проти натуралізму, вимагав не копіювати, а узагальнювати явища життя, надихати їх художньою, правдою.

Свої погляди на народну творчість Нечуй-Левицький виклав у праці “Світогляд українського народу від давнини до сучасності” , яка й нині є корисним дослідженням у галузі української міфології. В ній письменник аналізує перекази, приказки, вірші, у яких відбито соціальні конфлікти й суперечності в гущі українського народу. За півстоліття творчої діяльності І. Нечуй-Левицький написав понад п’ятдесят високохудожніх романів, повістей, оповідань, п’єс, казок, нарисів, гуморесок, літературно-критичних статей. На відміну від своїх попередників – Квітки-Основ’яненка та Марка Вовчка, – він докладніше розробляв характери, повніше висвітлював соціальний побут, показував своїх героїв у гострих зіткненнях з соціальними умовами. Івана Нечуя-Левицького покликали до письменницької праці романи Тургенєва, повісті Гоголя і статті Писарєва, надто ж поезія Шевченка, з якою він уперше познайомився в журналі “Основа” 1861 року і після чого вперше почав писати оповідання.

Але журнал незабаром перестав виходити, і його задум залишився нездійсненим. Суспільно-політичні погляди та естетичні смаки Нечуя-Левицького формувалися у 60-70-х роках, в умовах жорстокої реакції і національного гноблення, коли діяв Валуєвський циркуляр про заборону українського слова. Естетичні погляди І. Нечуя-Левицького, окрім творів красного письменства, формувалися під відчутним впливом народної творчості. І. Фраяко вважав письменника найвиразнішим представником реалістичної школи.

Крім історичних драм перу Нечуя-Левицького належать комедії з міщанського побуту, які містять цікаві характеристики типів міщан, торговців, дрібних чиновників, їх звичаїв, моралі й психології. Найбільш вдалою є перша п’єса, яка у переробці М. Старицького під назвою “За двома зайцями” набула більшої сценічності й досі живе в українському театрі.





Літературна спадщина І. Нечуя-Левицького

Categories: Шкільні твори