Кажуть, що саме у знаменитих “Вечорах…” Гоголь посвоєму закодував історію України з приховано сумним гумором, тонким ліризмом, іронічноромантичним спогляданням української людності у світі добра і зла – між святістю і демонізмом. Розкішні ландшафти, колоритні, вихоплені з живої дійсності характери, поєднання реального з фантастикою, самобутність відтворення народних традицій, філософське осмислення фольклорних легенд і переказів у власній оригінальній інтерпретації – далеко не всі грані таланту молодого прозаїка, власне поета в прозі, що ставить його в розряд письменників першого плану у світовій літературі на зламі епох – романтизму та реалізму.
Власне реалізм і наступних творів Гоголя, той реалізм, котрий у свій час іменували критичним, є по суті містичним реалізмом, принаймні значною мірою закодованим. Можна говорити окремо про ліризацію прози Гоголя, про його пейзажі, з котрими важко конкурувати будьяким іншим шедеврам пейзажної лірики чи прозовим класичним описам природи в літературі.
“Чуден Днепр при тихой погоде, когда вольно и плавно мчит сквозь леса и горы полние воды свои. Ни зашелохнет; ни прогремит. Глядишь и не знаешь, идет или не идетего величавая ширина, чудится, будто весь вылит он из стекла, и будто голубая зеркальная дорога, без меры в ширину, без конца в длину, реет и вьется по зеленому миру. Любо тогда и жаркому солнцу оглядеться с вышини и погрузить лучи в холод стеклянных вод и прибрежним лесам отсветиться в водах.
Зеленокудрые! Они толпятся вместе с полевыми цветами к водам и, наклонившись, глядят в них и не наглядятся, и не налюбуются светлим своим зрачком, и усмехаются к нему, и приветствуют его, кивая ветвями.
В середину же Днепра они не смеют глянуть: никто, кроме солнца и голубого неба, не глядит в него. Редкая птица долетит до середини Днепра. Пышний! ему нет равних в мире…”
Уривок цей зі “Страшної помсти” став давно хрестоматійним.
РІого вивчало не одне покоління школярів. Засобами російської мови, українець за душевним складом характеру, змальовує Гоголь українські краєвиди, тонкощі і самобутність рідної природи, національну стихію рік, лісів, степів і самої історії.
Навряд чи можна заперечити те, що саме з поетичної школи Гоголя вийшли такі майстрипейзажисти в літературі, як поети Т. Шевченко, Я. Полонський, І. НІкітін, прозаїки І. НечуйЛевицький, М. Коцюбинський, М. Пришвін, К. Паустовський, О. Довженко, М. Стельмах – список можна продовжити…
Усі повісті Гоголя з “Вечорів…” єднає непорушний протягом усієї творчості принцип глибинного історизму, хоча твори про Диканьку як своєрідний епіцентр вічних духовноетичних протистоянь добра і зла здебільшого побудовані на побутовородинних колізіях.
“Вечори…” це був крок від іронічноромантичного споглядання до кращої героїкоромантичної історичної оповіді “Тарас Бульба” – твору з національної історії України.
Козацька героїка займає чільне місце у “Страшній помсті”, де з романтичним пафосом, витоки якого у народнопісенних традиціях, змальовано останній бій мужнього звитяжця Данила Бурульбаша з накликаним зрадою ворожим нашестям:
“- 3, да тут єсть с кем переведаться – сказал Данило, поглядывая на толстых панов, важно качавшихся впереди на конях в золотой сбруе. – Видно, еще раз доведется нам погулять на славу! Натешься же, козацкая душа, в последний раз! Гуляйте, хлопцы, пришел наш праздник!
И пошла по горам потеха, и запировал пир: гуляют мечи, летают пули, ржут и топочут кони. От крику безумеет голова, от дыму слепнут очи.
Все перемешалось. Но козак чует, где друг, где недруг; прошумит ли пуля – свалится лихой седок с коня; свиснет сабля – катится по земле голова, бормоча язиком несвязние речи…
… Руби, козак! Гуляй козак! Тешь молодецкое сердце; но не заглядывайся на золотые сбруи и жупаны! Топчи под ноги золото и каменья! Коли, козак, гуляй, козак!
Но оглянись назад: нечестивые ляхи зажигают уже хаты и угоняют напуганний скот”.
Як видно з уривка, мова йде тут насамперед про визвольну місію козацтва, героїчний захист рідної землі, сплюндрованої не тільки фізично, а й морально, соціально, духовно – передусім від зрадницької лінії представників старшинської верхівки, про що з болем говорив Данило:
“Шляхетство наше все переменило на польський обычай, переняло лукавство… продало душу, принявши унию. Жидовство угнетает бедний народ. О время, время!
Минувшее время! Куда подевались вы, лета мои?”
В епоху романтизму інтерес до історичної тематики у європейських літературах стає визначальним.
Він у романістиці англійця В. Скотта, у драмах та епічних полотнах француза В. Гюго, у віршованих оповідях польських поетів А. Міцкевича, Ю. Словацького, С. Гощинського, у російській поезії О. Пушкіна, М. Лєрмонтова, поетівдекабристів, в українських поетівромантиків. Постаті з української національної історії займають чільне місце в художньому світі К. Рилєєва, Є. Аладина, О. Пушкіна, у творах про гетьмана Мазепу Дж. Байрона, В. Гюго, Ю. Словацького тощо.
Посвоєму осмислюватимуть пізніше трагічні сторінки минулого України в історичних розвідках і художніх творах Д. БантишКаменський, М. Костомаров, П. Куліш, Є. Гребінка.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Козацька героїка у творчості Гоголя
- Загадки й таємниці жіночої вдачі
- Куди поспішаєш, струмочну? Твір з власного досвіду на основі побаченого
Categories: Твори з літератури