Соціально-історичне й загальнолюдське в героях М. В. Гоголя

Шкільний твір на тему творчості М. В. Гоголя. Твори Гоголя охоплюють період 40-х років XІX століття. Це час розгулу бюрократії й чиновницького апарата в сприятливі для цього умовах російської дійсності.

Крім того, цей час експлуатації народу, пригнобленого й безправного, живучого під гнітом кріпосного права. Гоголь – великий письменник свого часу. Він перший у росіянці літературі спробував сатирично зобразити чиновників, підлабузників і хитрунів, що пристосувалися добувати гроші за рахунок дурості інших.

Гоголь написав багато добутків,

у яких тема викриття хабарників, підлабузників, низькопоклонників стала центральної. Це поема “Мертві душі”, у якій письменник висміяв суспільство, урядовців-бюрократів; комедія “Ревізор”, повести “Ніс” і “Шинель”, що показують дурість людей, керуючих державою. Соціально-історичні риси властиві всім героям Гоголя.

Соціальна дійсність наклала глибокий відбиток на характери й погляди людей того часу. Це можна показати на примері будь-якого твору Гоголя. Візьмемо, наприклад, “Мертві душі”. В цьому добутку виведена ціла галерея моральних виродків, типажів. Гоголь послідовно зображує чиновників і головного героя поеми ділка Чичикова.

Зупинимося докладніше на типах поміщиків. Всі вони є визискувачами, п’ять портретів, все-таки відрізняються друг від друга. Усім їм властиві не тільки соціально^-історичні, але й загальнолюдські риси й пороки. Наприклад, Манилов.

Він не просто дурний мрійник, нічого не роблющий, що не бажає трудитися. Всього його заняття складаються з вибивання попелу із трубок на підвіконня або в необгрунтованих прожектах про міст через ставок, так про купецькі крамниці, у яких буде продаватися всяка їжа для селян. Образ Манилова є знахідкою Гоголя. У літературі він знайде продовження у творчості Гончарова. До речі, як образ Манилова, так і образ Обломова став загальним.

В іншій главі з’являється “дубинноголова” Коробочка. Але цей образ не так вуж і однобокий, як прийнято писати про нього в критику. Настася Петрівна – жінка добра, гостинна, хлібосольна. Вона не так тупа, як прийнято про неї думати.

Вся її “тупість” виникає тому, що вона боится продешевити, продати “мертві душі” собі в збиток. Вона скоріше морочит Чичикова. Але той факт, що вона практично й не дивується передложенню Чичикова, говорить про її безпринципність, а не про тупість.

Говорячи про поміщиків, не можна не згадати ще одну рису – це спрага накопичення, наживи. Такий Собакевич. Це людина, безперечно, хитра і розумна, адже він перший з поміщиків зрозумів, навіщо Чичиков скуповує мертві душі. Зрозумів і надув, підсунувши в списки померлих селян жіноче ім’я Єлизавета Горобець, що він написав через “ер”.

Але спрага накопичення приводить до своєї абсолютної протилежності – до вбогості. Ми це бачимо в Плюшкине, вічному образі Скупого. Плюшкин перетворився у тварина, втратив навіть свою підлогу, став “дірою на людстві”.

Бюрократизм і самодержавство сприяють появі в Росії ділків, подібних Чичикову, готових іти до своєї мети по головах других, більше слабких людей, іти до мети, розштовхуючи інших ліктями. Підтвердженням цьому служить історія життя Чичикова: спочатку він “надув” свого вчителя, потім повытчика, потім свого товариша-митника.

У творах Гоголя, як ми бачимо, показані не тільки типи людей, але й загальнолюдські пороки: порожнеча, дурість, жадібність, прагнення до наживи. Герої Гоголя безсмертні, по – тому що безсмертно людські пороки.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)


Соціально-історичне й загальнолюдське в героях М. В. Гоголя

Categories: Твори з літератури