“Камінний Господар”

Навесні 1912 року Леся Українка закінчила драму “Камінний господар” – поряд з “Лісовою піснею” найвище втілення її поетичної і драматургічної майстерності, геніальний твір на поширену в світовій літературі тему про спокусника жінок дон Жуана. “Боже, прости і помилуй!-іронічно писала поетеса в листі до А. Кримського,- я написала дон Жуана! Отого-таки самого, “всесвітнього і світового”, не давши йому навіть ніякого псевдоніма” .

У Лесі Українки був сумнів, чи пощастило їй втілити в художніх образах весь свій задум, написати

драму, яка зайняла б почесне місце в ряді безсмертних творів на донжуанівську тему. Вона побоювалася за можливий неуспіх свого творіння. Побоювалась не стільки за себе, скільки за престиж української літератури. З цього приводу поетеса писала сестрі: “…Краще почути осуд про рукопис і здержатись від друкування, ніж видрукувати невдалу річ та ще з такою відповідальною темою! – се ж неслава не стільки для мене, а для нашої літератури взагалі,- скажуть: “Ну, вже розігнались хохли з дон Жуаном, за 300 літ уперше, та й то недотепно…” .

Тема дон Жуана протягом трьохсот років привертала до себе увагу видатних митців світової літератури й музики. На основі іспанських середньовічних легенд 1610 року з’явилася комедія Тірсо де Моліна “Севільський спокусник, або Кам’яний гість”. Ця п’єса стала першоджерелом наступних обробок донжуанів-ської теми.

В другій половині XVІІ століття відомо кілька творів про дон Жуана.

Серед сценаріїв “соттесііа сІеН’агіе”, зібраних невідомим актором наприкінці XVІІ століття, є обробка популярного вже на той час сюжету “Кам’яний гість”. Уявлення про образ спокусника маємо з сценарію із збірника графа Казамарчано 2. Італійський герой народної комедії Дон Джованні Теноріо виступає швидше як гвалтівник і насильник, ніж як облесник і спокусник. Так він поводиться з донною Анною, Розеттою. Дон Джованні легко умовляє рибачку Тісбу.

Доля дон Жуана визначена згори – він провалюється в пекло.

Критика не раз відзначала, що “Камінний господар” Лесі Українки – цілком оригінальний твір, який по-новому трактує донжуанівську тему. По суті ж, писав Павло Аптокольський, Леся Українка полемізує з усією традицією донжуанізму, викликає на змагання і Пушкіна, і Байроиа, і Моцарта, і багатьох інших…. Лише в окремих деталях той або інший образ Лесі Українки перекликається з подібними образами у творах її попередників. Так, наприклад, слуга дон Жуана в численних обробках теми зветься то Лепорелло, то Полічінелла, то Сгана-рель.

У виборі імені слуги Леся Українка пішла за Мольєром. Донна Анна, на відміну від багатьох попередників, у Лесі Українки не дочка, а наречена і дружина Командора, як у драмі Пушкіна. Ясна річ, що зовнішні рамки донжуанівського сюжету в творі Лесі Українки дотримані, хоч і в найзагальніших рисах.

Та суть сюжетних збігів у даному разі найменше визначає наслідування, хоч би й у деталях.

Поклавши в основу свого “Камінного господаря” образ “всесвітнього і світового” дон Жуана, Леся Українка, як це неодноразово зустрічається в її творах на всесвітньовідомі сюжети і теми, головну увагу приділяє персонажу, який досі у письменників залишався на другому плані і мав підпорядковане значення. Вона сказала своє слово не про “камінного гостя”, а про “камінного господаря”. У відповідності з цим переміщенням наголосу на тему влади в центрі драми Лесі Українки став не дон Жуан, а донна Анна.

Леся Українка працювала над драмою недовго, але надзвичайно напружено й інтенсивно. “Хтось дійсно,- писала вона в листі до О. Кобилянської,- тії працював дні і ночі, працював з гарячкою в крові, а скінчивши, хорував, певно, більше, ніж хорують жінки після породу, а прийшовши ледве не ледве до здоров’я, працював знову над уже скінченою драмою – знає хтось для чого?-щоб зробити її короткою, щоб сконцентрувати її стиль, наче якусь сильну есенцію, зробити його лаконічним, як написи на базальті, увільнити його від ліричної млявості та розволіклості, уняти сюжет в короткі епергічиі риси, дати йому щось “камінного”. Я не люблю багато мережання та візерунків на статуях, а ся драма повинна була нагадувати про скульптурну групу – такий був мій замір, а про виконання судити не можу” ‘.

Розвиток сюжету твору підпорядковано єдиній ідеї, з граничною чіткістю сформульованій в словах поетеси: “…Драма… зветься “Камінний господар”, бо ідея її – перемога камінного, консервативного принципу, втіленого в Командорі, над роздвоєною душею гордої, егоїстичної жінки донни Анни, а через неї і над дон Жуаном, “лицарем волі” 2.

Експозицією драми є зустріч і розмова Анни з Долорес на севільському кладовищі. Тут ми дізнаємося, що Анна виходить заміж за Командора, а Долорес вірно й безнадійно кохає дон Жуана, з яким її заручили ще тоді, як вона “жила у маминій надії”. З розмови Анни і Долорес вимальовуються минулі успіхи дон Жуана у жінок.

В стислому переліку проходять перед нами циганка, що “покинула свій табір і за море з ним утекла”, мореска, яка “отруїла брата для дон Жуана”, а “потім… пішла в черниці”, інфанта, через яку дон Жуан зазнав баніції, тобто офіційного вигнання, толедська рабинівна, що “віри зреклась для нього”, а потім втопилась, “щонайсвятіша абатиса, внука самого інквізитора”, яка пізнініе “держала таверну для контрабандистів”, а також дружина алькальда. У першій редакції твору Долорес ще згадувала “дочку сіндака”, “купцівну з Ганзи”. Таким чином, дон Жуан постає як герой численних любовних пригод.

Та тут же виникає питання – чи тільки любовних утіх шукали з ним жінки, коли вони жертвували своїм безпечним становищем, звичаями свого народу, повагою рідних? І як при всіх цих пригодах дон Жуан лишається вірним нареченим Долорес?! В експозиції вирисовуються і характери Долорес та Анни. Долорес – страдниця, якій не збуваються ні сни, ні мрії.

Анна, здавалось би, легко дістає в житті все, що, па думку інших, мало б становити її щастя. Насправді ж вона має свої мрії, а одруження з Командором є лише засобом для здійснення їх:

Ні, командор мій – то сама гора, а лицаря щаслицого немає ніде на світі.

Уже в експозиції визначено й поняття-символи, навколо яких розвиватимуться наступні події і основний конфлікт. Це мрія Анни про орлине гніздо на неприступній скелі, мотив камінної гори як запоруки того, що на ній вона збудує своє щастя. І це ж каміння тисне груди Долорес. Боротьба за щастя одної буде загибеллю мрій другої.

Так уже тут переплітаються життєві долі двох подруг.

Експозиція непомітно переростає в зав’язку, бо в ній уже підготовлено все для розвитку дії, яка й починається з появи дон Жуана. У першому ж акті ми знайомимося з Командором, що відзначається суворим, але зичливим спокоєм. Тут, на севільському кладовищі, зустрілися всі персонажі драми.

Бракує лише батьків донни Анни, роль яких у творі суто службова, та оточення Командора, якому належить сказати своє слово пізніше, коли дія досягне апогею і наближатиметься до розв’язки. Щоправда, в наступному акті з’явиться ще донна Соль, але в остаточному варіанті твору її роль стала також, по суті, службовою.

Дальше розгортання сюжету йде в основному шляхом розвитку двох конфліктів. Перший з них заснований на суперечності між анархічним прагненням дон Жуана до незалежності і його почуттям до Анни, другий – на суперечності ідеї анархічної волі, яку проголошує дон Жуан і яка виявляється потім просто облудою, і камінним принципом Командора, що поступово поширюється на Анну, а через неї й на дон Жуана.

З експозиції ми знаємо про Командора лише те, що він принесе донні Анні “шану, належну ко-маидоровій дружині”, хоч не матиме відповідної щирої любові з її боку, бо мрії Анни не зупиняються на Командорові. Він для неї лише підпора, основа для здійснення її далекосяжних планів. Отже, Командор уже в експозиції виступає як майбутнє знаряддя в руках донни Анни, так би мовити, її жертва.

Характеристику Командора маємо в ремарці поетеси: Командор наближається повагом, він “поважний і здержаний”, “з великою гідністю носить свій білий командорський плащ”. До того ж, він “не дуже молодий” – “літ за ЗО” ‘, як зазначалося в первісній редакції драми.





“Камінний Господар”

Categories: Твори з літератури