Іван Семенович Нечуй-Левицький – український прозаїк, перекладач. Він увійшов в історію української літератури як видатний майстер художньої прози. За півстоліття творчої діяльності І. Нечуй-Левицький написав понад п’ятдесят ви-сокохудожніх романів, повістей, оповідань, п’єс, казок, нарисів, гуморесок, літератур-но-критичних статей.
Особливості творчості: – увів в українську літературу нові теми й мотиви, змалював їх яскравими худож-німи засобами; – – у соціально-побутових оповіданнях та повістях відобразив тяжке життя українсь-кого народу другої половини XІX ст., показавши життя селянства й заробітчан, злид-нями гнаних з рідних осель на фабрики та рибні промисли; , – на відміну від своїх попередників – Г. Квітки-Основ’яненка та Марка Вовчка, він докладніше розробляв характери, повніше висвітлював соціальний побут, показував своїх героїв у гострих зіткненнях з соціальними умовами; – своєрідна риса стилю І. Нечуя-Левицького – тонке поєднання реалістичної конкретності описів, великої уваги до деталей портретів та особистісних характеристик, Побуту, обставин праці, особливостей мови та поведінки персонажів з живописною образністю, емоційністю, тяжінням до яскравих епітетів; – тонкий гумор.
“Кайдашева сім’я”
Жанр: Яскравий зразок реалістичної соціально-побутової повісті, у якій на матеріалі повсякденного життя селянства розкриваються характерні риси вдачі українського народу, його індивідуалізм, прагнення жити окремим, самостійним життям. Новаторством І. Нечуя-Левицького в зображенні побуту селян були реалістичні тенденції. Соціально-побутова повість – вид епічного твору, головна увага якого зосереджується на розкритті суперечностей і закономірностей суспільного життя, соціальній зумовленості дій і вчинків персонажів, зображенні їх у побутовому середовищі. Жанрова специфіка повісті полягає в тому, що зображення повсякденного життя родини Кайдашів розгортається в найрізноманітніших побутових виявах, які часто окреслюються в гумористичному плані. Схильність до відтворення комічних недоречностей письменник вважав однією з рис характеру українців, елементом національної психіки, багатої, за його ж спостереженням, “на жарти, емішки, штукарства та загалом на гумор, ще часом і дуже сатиричний”. Особливості композиції
Розгортання сюжету за принципом нагнітання епізодів, сцен, колізій, завдяки чому виразно окреслюється характер конфлікту. Смислову роль відіграють численні діа-логи. Основний конфлікт повісті – соціальний. Перед читачем проходять епізоди ‘ постійних сварок у сім’ї та короткочасних примирень, які знову ж таки швидко перериваються загостренням суперечностей, викликаних відстоюванням своїх прав на власність. Основні персонажі: старий Омелько Кайдаш та його дружина Маруся, сини – Карпо та Лаврін, невістки – Мотря і Мелашка.
Головна думка повісті: Через показ конкретних буденних ситуацій автор змальовує здрібніння людської душі. Духовна роз’єднаність, спричинена відсутністю прагнення зрозуміти одне одного, – це те лихо, яке отруює кожний день життя і батьків, і їхніх синів та невісток.
Стислий переказ твору “Кайдашева сім’я”
І
Недалеко від містечка Богуслава, біля річки Росі, в довгому покрученому яру розкинулось село Семигори. Воно потонуло у вербах і садках. Під однією горою стояла чимала хата Омелька Кайдаша. Одного літнього дня Омелько Кайдаш сидів у повітці й майстрував. “Ніби намальований на чорному полі картини, сидів Кайдаш в білій сорочці з широкими рукавами”.
На току два Кайдашевих сини, Карпо та Лаврін. Це “молоді парубки, обидва високі, рівні станом, обидва довгообразі й русяві, з довгими, тонкими, трошки горбатими носами, з рум’яними губами. Карпо був широкий в плечах, з батьківськими карими очима, з блідуватим лицем. Тонкі пружки його блідого лиця з тонкими губами мали в собі щось неласкаве. Гострі темні очі були ніби сердиті”.
“Лаврінове молоде довгасте лице було рум’яне. Веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум’яні губи – все подихало молодою парубочою красою. Він був схожий з виду на матір”.
Відбулася розмова між братами за дівчат. Лаврін пропонував Карпові різні кандидатури. “Я люблю, щоб дівчина була трохи бриклива, щоб мала серце з перцем”, – казав Карпо. “Коли я буду вибирать собі дівчину, то візьму гарну, як квіточка, червону, як калина в лузі, а тиху, як тихе літо”, – сказав веселий Лаврін, “Мені аби була робоча та проворна, та щоб була трохи куслива, як мухи в спасівку”, – сказав Карпо.
Лаврін запропонував дочку Довбиша Мотрю. Карпо над цим задумався. У тексті наводиться опис Кайдашихи: “Вона була вже не молода, але й не стара, висока, рівна, з довгастим лицем, з сірими очима, з тонкими губами та блідим лицем. Маруся Кайдашиха замолоду довго служила в дворі, у пана, куди її взяли дівкою.
Вона вміла дуже добре куховарить і ще й тепер її брали до панів та до попів за куховарку на весілля, на хрестини та на храми. Вона довго терлась коло панів і набралась од їх трохи панства”. Омелько Кайдаш зайшов у шинок, пиячив, поки не пропив половину грошей.
Потім пішов додому, загрюкав у двері. Але Кайдашиха не пускала, тільки лаялася. Нарешті Лаврін відчинив батькові. Але п’яний Кайдаш довго не міг знайти двері, думаючи, що його кум украв у нього в шинку очі.
Потім таки добрів до лавки, впав і захропів.
ІІ
Карпо йде до хати Мотрі Довбишівни, між ними зав’язується жартівлива розмова. На другий день, збираючись до церкви, Мотря прибралася, як на свято, в надії побачити Карпа. Кайдаші в цей час з’їжджали возами з крутої гори, і Карпо, задивившись на Мотрю, не підтримав воза і той перекинувся.
До церкви парубок потрапив пізніше. А через два тижні Карпо заслав до Мотрі старостів і вони одержали згоду на заручини. На свято Семена Кайдаші пішли на оглядини до Довбишів. Довбиші були багаті, і Кайдашисі хотілося показати себе з найкращого боку: вона чепурилася, церемонилась, чекала, поки її кілька разів попросять сісти на почесному місці – на покуті.
Господарі заходилися накривати на стіл, а Кайдашиха стала придивлятися до Мотрі та хвалити її за працьовитість. Мотрі одразу не сподобався солодкий медок у її голоску Після другої Пречистої Карпо повінчався з Мотрею, весілля гуляли чотири дні. Наступного дня після весілля свекруха розбудила Мотрю дуже рано і почала навчати, як розкладати вогонь у печі та варити борщ, ніби та цього не вміла, і задала ще багато іншої роботи, а сама лежала, мовби нездужаючи. Кайдашиха встала, коли вже розвиднілося, і знову почала навчати невістку, сама “не беручись ні за холодну воду”.
Вона дурила Мотрю, що нездорова, бо була рада мати в домі “добру робітницю” та командувати нею. Мотрі це не подобалось. Спочатку вона терпіла, а потім почала гостро відповідати, що не може надвоє розірватися, щоб усе встигнути. Зрозуміла, яка недобра її свекруха і що “під її солодкими словами ховається гіркий полин”.
Але Мотря була не з таких, “щоб комусь покорятись”. Другого дня Кайдашиха знову охкала і примусила невістку зробити всю роботу: зварити обід, спекти хліб. Потім ще й дорікала, що борщ вийшов недобрий. Мотря не стрималася і відповіла, що їй не дуже допомагали, а сама вона всього не встигає. Свекруха здогадалася, що невістка не мовчатиме.
Через тиждень Кайдашиха перестала звати Мотрю серденьком і орудувала нею, як наймичкою, ще й кричала та дорікала. Одного дня під час Різдвяного посту Мотря з Кайдашихою не помирилися з приводу того, хто замете в хаті. Мотря, вимітаючи сіни, почула, як Кайдашиха говорила з кумою про неї, називала її кобилою, яка довго спить. На що Мотря не втримала і крикнула: “Од кобили чую! Ще й однієї сорочки не справили мені, а вже судите на все село!”. Кайдашиха від сорому не знала де дітись.
Мотря вирішила, що тепер вона покаже свекрусі, і вранці не стала вставати, кажучи, як і Кайдашиха колись, що нездужає. Маруся побачила, що Мотря дражнить її, розсердилась. Результат непорозумінь – обід недоварений, хата неметена. Кайдашиха поскаржилася старому Кайдашеві, той розсердився, хотів навіть ударити невістку, але Карпо сказав, щоб батько не чіпав Мотрі, бо в неї є чоловік.
З того часу вони не мирилися. Кайдашиха кричала на Мотрю, а та огризалася. До Різдва Мотря ждала, що свекруха подарує їй якусь одежину, але та відрізала тільки полотна на запаску. Гарне тонке полотно й рушники вона сховала собі в скриню, ще й замком замкнула, хоч пряли вони разом з Мотрею. Мотря пожалілася Карпові, що їй нічого мати не справляє і вона ходить, як старчиха.
Після того Кайдашиха привезла невістці хустку і матерію на спідницю, але вони були такі чорні та убогі, що Мотря тільки зітхнула й відкинула обновки геть.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Іван Нечуй-Левицький. “Кайдашева сім’я”. Стислий виклад та характеристика твору
Categories: Твори з літератури