Ідейно-художній аналіз новели “Intermezzo”

Новела “Intermezzo” – один із кращих творів М. Коцюбинського – написана в добу найбільшого розгулу реакції. Кожен день приносив письменникові сумні вісті. Все це разом з тяжкою працею на службі, постійними матеріальними нестатками підривало здоров’я Коцюбинського.

18 червня 1908 року Коцюбинський поїхав у село Кононівку, щоб відпочити.

В своїх листах він розповідає, як гарно на нього впливає природа, самотність. Цей період життя письменника, враження, винесені з Кононівки, лягли в основу написання твору. Цьому творові передувала філософсько-психологічна новела “Цвіт яблуні” та цикл поезій у прозі “З глибини”, присвячений темі покликання митця, його обов’язку перед народом.

Отже, новела “Intermezzo” – закономірне явище у творчості великого художника слова. Вона є наслідком його роздумів над питаннями про призначення літератури, про моральне обличчя митця. Це яскрава і глибока відповідь тим, хто прагнув звести літературу до ролі панської забавки, позбавити її великої суспільно-виховної сили. “Intermezzo” – слово італійське, в буквальному

перекладі означає “перерва”.

Так називали в XVII столітті невеликий музичний твір, що виконувався у перерві між актами трагедії, а пізніше – опери. Цим терміном з часом стали називати і самостійні фортепіанні п’єси. Коцюбинський вжив термін “Intermezzo” в переносному значенні. Це – не просто перерва, перепочинок ліричного героя твору на лоні природи.

Під час цього перепочинку він слухав симфонію поля, хор жайворонків – музику природи, яка оздоровила його, дала натхнення для нової праці й боротьби. Багатий внутрішній світ ліричного героя розкривається у його роздумах і почуттях.

“Я чую, як чуже існування входить в моє, мов повітря, крізь вікна і двері, як води притоків у річку. Я не можу розминутись з людиною. Я не можу бути самотнім”, – щиро признавався він.

Ліричний герой має автобіографічні риси, але він не тотожний Коцюбинському. Він втілює ідейно-етичні якості всіх кращих митців своєї епохи. Ліричний герой переймається долею скривдженого народу, який кидає до свого серця, “як до власного сховку, свої страждання і свої болі, розбиті надії і свій розпач”.

Вразлива душа героя переповнена стражданнями.

Митець-патріот палко любить рідну землю, тонко відчуває її красу. Ліричний герой глибоко любить природу, але людину – над усе. Герой Коцюбинського упивається красою природи. “Повні вуха маю того дивного гомону поля, того шелесту шовку, того безупинного, як текуча вода, пересипання зерна. І повні очі сяйва сонця, бо кожна стеблина бере від нього й назад вертає відбитий від себе блиск”.

У світі природи ліричний герой особливо любить сонце, яке сіє у його душу золотий засів – любов до життя, людини, свободи. Сонце – традиційний образ волі, нового життя. Саме такий зміст мають роздуми ліричного героя про морок і сонце. Морок – символ гніту й насильства. Сонце – бажаний гість героя.

Він збирає його “з квіток, з сміху дитини, з очей коханої”, творить його подобу в своєму серці і нарікає ідеалом, який йому світить. Новела “Intermezzo” з її ліричним героєм дали нове славне ім’я Коцюбинському – Сонцепоклонник.

Образ селянина – це втілення народного горя. Недарма “крізь нього” митець побачив усі жахи села в епоху найбільшого розгулу реакції – безземелля, хронічне голодування, хвороби, горілку, індивідуалізм, провокації, страждання людей по тюрмах і в засланні. Селянин – типовий образ сільської бідноти, яка під час революції 1905 року “голіруч хотіла землю взяти”.

За участь в революції він рік сидів у тюрмі, а тепер раз на тиждень становий б’є його в обличчя.

В зеленому морі хлібів селянин має тільки краплину, маленький клаптик землі, з якого не може прогодувати п’ятеро діток голодних. Образ “звичайного мужика” з усіма його стражданнями уособлює народ, за щастя якого митець повинен боротися своїм художнім словом.

Новела Коцюбинського “Intermezzo” заперечує теорію про незалежність митця від суспільства, вона образно утверджує, що неможливо жити в суспільстві і бути вільним від нього. У цьому творі яскраво виражено ідейно-естетичні погляди М. Коцюбинського, всіх передових митців того часу.

Цей твір – один з найвидатніших в українській і в усій світовій літературі. “Intermezzo”, як справедливо відзначив Л. Новиченко, “займає у творчості Коцюбинського, можливо, таке ж місце, як ми відводимо “Пам’ятникові” у творчості Пушкіна, “Заповітові” в поезії Шевченка, бо в ньому знаходимо уже сильний і яскравий ідейно-естетичний маніфест найзаловітніших поглядів на митця і його ставлення до народу, на мистецтво і його суспільну роль”.





Ідейно-художній аналіз новели “Intermezzo”

Categories: Твори на різні теми