Антігона героїня трагедії Софокла “Антігона”

Після загибелі в поєдинку своїх братів Етеокла і Полініка, з яких один був фиванским царем і удостоївся від міста належних похорону, а інший, бажаючи заперечити влада, привів до Фів Аргоське військо і залишився після загибелі без поховання за наказом успадкував престол Креонта, шурина Едіпа, А. вирішує, знехтувавши наказ владики, вшанувати загиблого брата похороном і ділиться задумом зі своєю сестрою Ісмен. Та не в змозі порушити заборону, лякаючись обіцяної кари.

Обряд здійснений, і розгніваний Креонт наказує правоохоронцям відшукати

винуватця. Незабаром один з них призводить А., і вона не заперечує скоєного. Суперечка між правителем і А. – одна з найбільш напружених сцен у грецькій трагедії.

На слова Креонта, впевненого, що ворожнеча зберігається і після смерті, А. відповідає своїй знаменитій реплікою: “У моїй природі – ділити любов, а не ворожнечу”.

Сестра Ємену, що не побажала розділити з А. небезпеку, хоче тепер розділити кару. А. в цьому їй відмовляє, і її гордий і непохитний вдачу ще більше дратує Креонта, якому потрібно вся його гордовитість, всі зарозумілість, вся жорстокість, на які він, аж ніяк не будучи тираном по природі, здатний, щоб не допустити ганебної поступки. Син Креонта Гемон – наречений А. – намагається переконати його, повідомляючи, що народ шкодує засуджену діву.

Чим далі правитель чинить опір, тим глибше і послідовніше він в’язне в мережах власної неправоти: “Хіба місто не вважається власністю правителя?” – “Ти добре би правив поодинці, у безлюдній землі!” А. відводять; вона оплакує свою долю, прирікає її на шлюб з Аїдом, і – хоча все місто співчуває їй – до кінця залишається на самоті.

Ж.-Ф. Лагарп висловлював подив з приводу відсутності любовної теми у трагедії, здавалося б, наміченої взаємовідносинами А. і Гемона. А.-В.

Шлегель, навпаки, захоплювався цілісністю героїчної натури, яка зазнала б шкоди, якби пристрасть могла змусити героїню чіплятися за життя. Фінал трагедії – покарання Креонта, якого вдається – надто пізно! – Переконати сліпому віщуна Тіресія: кінець дня вже не застає в живих ні його сина, ні дружини, і його гордий дух зломлений назавжди. Смілива реконструкція Ф. Ф. Зелінського пропонує вважати прообразом софокловой трагедії “Елевсінцев” Есхіла, де Тезей і Геракл вмовляють Креонта пробачити А. і героїня виходить заміж за Гемона.

У принципі до образів трагедії можливі два підходи: перший – безумовно розділяється самим автором – робить А. єдиною і головною героїнею трагедії, що викликає захоплення своєю жертовністю і благочестям; це підкреслюється тим, що А. менше присутній на сцені і говорить, ніж Креонт.

Цей підхід цілком природний і традиційний. Г. Федотов навіть вважав, що в античності, взагалі не знала людської свободи в повному розумінні цього слова, А., бути може, єдине її прояв. Другий – екстравагантна позиція Гегеля – полягає в тому, що А. і Креонт рівноправні і є однаковою мірою трагічними образами, оскільки вони являють собою втілення рівнозначних принципів – родинного боргу і вірності державі. Ф. Ф. Зелінський з приводу такого роду інтерпретацій зазначає: “А. багато і багато разів була ведена на смерть, не тільки на міських площах і в державних в’язницях, але, що ще гірше, – і в тихих розумових лабораторіях мислителів і письменників “. В. Н. Ярхо бачить в образі А. вгадана Софоклом задовго до кризи конфлікт між індивідуальними силами, розв’язаними афінською демократією, та інтересами держави, охороняти яке вони покликані і на яке вони зазіхають у своєму необмеженій самоствердженні. Досить цікава інтерпретація у сучасній французькій філософії : “Безпорадна у своїй дії, вона повертається у прірву, до пекла і підземного світу, який є, по суті, її власне місце.

Вона – фігура падіння, занепаду, вона рухається вниз і захоплює за собою всю сім’ю, аж до Гемона “Наскільки це не схоже на задум Софокла і на його виконання!

Очевидною слабкістю подібних інтерпретацій є те, що образ А. залучається лише як ілюстрація, без прагнення зрозуміти творчий задум Софокла та його трагедію. Вплив А. на пізнішу античну літературу невелике; для нової воно набагато значніше. А.-В. Шлегель вважав, що одного образу А. достатньо, щоб покласти кінець банально-солодкавим уявленням про античність.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)


Антігона героїня трагедії Софокла “Антігона”

Categories: Твори з літератури