Лірична героїня в баладі “Світлана” В. А. Жуковського

В. А. Жуковський – відомий поет, майстер поетичного слова, тонкий знавець російської культури й фольклору. У баладі “Світлана” автор реалистично описав російський побут, народні обряди, розкрив росіянку душу, таку більшу, щедру, трепетну й гарячу. Життя російської людини раніше тісно була пов’язана із традиціями й обрядами. По знаменнях долі або природи коректувалося життя й діяльність однієї людини або цілої сім’ї

Раз у водохресний вечорок

Дівчини ворожили

Страх перед невідомим, цікавість, бажання довідатися долю близьких штовхали до гадання. Багатство або вбогість,, заміжжя або самітність, життя або смерть, вічні скитания або осіле життя в колі сім’ї – все розповідять гадання у святкові дні

В. А. Жуковський, син поміщика Буніна й полоненої туркені Сальхи, знав росіянку душу, любив російську глибинку, почував природу. У баладі “Світлана” все це злилося воєдино, і в результаті оголився смуток душі, страх втрат. Стих поета наповнений музикою, багатий напівструмами й нюансами

Не зрячи адже О. С. Пушкін уважав Жуковського великим поетом, що проклав багато троп для російської поезії. Жуковський мав рідкий дарунок охопити в короткому вірші або баладі тривоги російської людини, офарбити їхньою музикою й звучанням, розкрити їхню таємницю, не порушивши цілісності

Балада “Світлана” присвячена Сашеньке Протасовой, у яку був закоханий Жуковський. Гадання на дзеркалі дівчини,, що тривожиться про долю свого нареченого, традиційно для росіян святочних обрядів. Світлана вдивляється в дзеркало, і перед нею проходить фантасмагорія образів: і розбійницьке кубло, і “підмінний” наречений, що виявляється вбивцею. Але світлою і ясною посмішкою дозволяються романтичні жахи: це лише страшний сон

Життя посміхається дівчині, а автор заклинає долю:

ПРО, не знай цих страшних снів

Ти, моя Світлана

Майбутнє реальної Світлани виявилося трагичним, заміжжя – невдалим. Але в історії літератури залишилася світла, поетична краса балади

Автор прагнув створити національний характер російської дівчини, однак в “Людмилі” це творче завдання не було pешенa. В “Світлані” той же сюжет про мерця розказаний Жуковським по-іншому. Моторошнуватий колорит оповідання, традиційний для романтичної “страшної балади”, автор урівноважує поезією любовних переживань, щасливою розв’язкою.

До поетичних відкриттів автора ставиться й образ героїні. У Світлані втілений характер російської дівчини – життєрадісної й діяльної, здатної до жертовної й вірної любові. Згодом у російській літературі неодноразово відтворювався цей тип героїні

Сюжет про мерця випереджається в баладі побутовий cценкой святочного гадання, а завершується “Світлана” пробудженням героїні від сну, поверненням у реальне життя й щасливу зустріч із нареченим. Побутове обрамлення містичного сюжету змінює характер добутку в цілому. Історія про мерця з’являється як свого роду забава – не більш ніж страшна казка, розказана перед сном. У той же час сцена гадання дозволяє поетові відтворити риси російського національного побуту, народних звичаїв:

Раз у водохресний вечорок

Дівчини ворожили:

За ворота черевичок,

Знявши з ноги, кидали;

Сніг пололи; під вікнам

Слухали; годували

Рахунковим курку зерном…

Дівчини веселяться, тільки Світлана смутна. В ім’я любові героїня вирішується випробувати долю й приступає до гадання. Для неї це стає важким випробуванням: вона залишається наодинці з невідомими силами й охоплена страхом:

Боязкість у ній хвилює груди,

Страшно їй назад глянути,

Страх туманить очі…

Але от чується стукіт замка, а потім “тихий, легкий шепіт”. Наречений повернувся, він кличе героїню в церкву, і Світлана без коливань відправляється в шлях зі своїм мнимим нареченим

У фольклорній традиції образ дороги пов’язаний з поданнями про життєвий шлях. Так і в “Світлані” дорога символізує життєвий шлях героїні – від вінця до могили. Але цей шлях Світлана робить із несправжнім нареченим, чим і пояснюються її неясні, тривожні передчуття, тремтіння її “віщого” серця

Коні мчаться крізь заметіль і хуртовину по засніженому й безлюдному степу. Все пророкує лихо, говорить про присутність злих сил: білий сніг, чорний ворон, мерехтіння місяця. Двічі згадується й про труну – явному знаку смерті. Світлана і її “наречений” скакають спочатку в Божий храм, а потім в “мирний куточок”, “хижинку під снігом” . “Наречений” зникає, а Світлана залишається наодинці з безвісним мерцем і передчуває близьку смерть: “Що ж дівиця?..

Тремтить… Загибель близько…”

Кульмінаційною подією стає сцена раптового “пожвавлення” мерця, у якому героїня довідається свого нареченого. Однак уже в наступну мить вона, опам’ятавшись від сну, сидить у своїй світлиці в дзеркала. Жах пережитого за, а героїня вознаграждена й за свої страхи, і за свою готовність піти за улюбленим у безвісну далечінь: лунає дзенькіт дзвіночка, і реальний, живий наречений Світлани – ставний і “люб’язний” – підходить до ганку…

Включивши традиційний сюжет у нову форму, поет зв’язав баладу з казкою, завдяки чому традиційні для балади сюжетниe кліше виявилися переосмисленими. Зокрема, образ дороги типовий і для балади, і для казки. У казці героя чекає заслужена нагорода наприкінці шляху, так відбувається й в “Світлані”. Чим заслужила “нагороду” героїня?

По-перше, своєю відданістю, вірністю, щиросердечною стійкістю. По-друге, своєю вірою в Бога, до якого вона постійно звертається за щиросердечною підтримкою.

Божий Промисел, показує поет, охороняє живу душу, не дає їй загинути. Якщо та не відступає від щирої віри, на зміну ночі приходить день – світлий час, наповнений фарбами й звуками: “…шумний б’є крилом півень…”, “…сніг на сонечку блищить, пара червоніє тонкий…”. В “Світлані” тріумфує, на відміну від традиційних балад, радісне й світле сприйняття життя, перемагають народні початки, носієм яких виступає Світлана





Лірична героїня в баладі “Світлана” В. А. Жуковського

Categories: Твори з літератури