Тарас Шевченко – видатний поет української літератури. За своє життя Шевченко написав багато творів, кожний з яких є витвором мистецтва. В усі періоди творчості Шевченка ми бачимо його зацікавленість історією України.
У своїх поемах “Холодний Яр”, “Тарасова ніч”, “Іван Підкова”, “Гайдамаки” та у поезії “До Основ’яненка” автор зображує велич і красу козацької звитяги. Шевченко пишався героїчним минулим свого народу, вірив, що козацька “слава не поляже, не поляже, а розкаже, що діялось на світі, чия правда, чия кривда і чиї ми діти”.
У поезії “До Основ’яненка” гостро відчувається туга за козацькою вольницею – за звитягою запорожців, за всім, що уособлює українську старовину. І от козацтва, яке було нездоланним заслоном на шляху могутніх орд зі сходу до півдня й врятувало Європу, не стало. Ось чому автор сумує за преславними козаками. Повернення їх можливе, але тільки як повернення ідеї:
Не вернуться сподівані,
Не вернеться воля,
Не вернуться запорожці,
Не встануть гетьмани,
Не покриють Україну
Червоні жупани!
Поезія “До Основ’яненка” вся пройнята духом запорозької минувшини, але спроектована у сучасність: автор промовляє до національної свідомості українців, до їхньої честі й гідності. Нація, яка має такі пісенні скарби, не може загинути. Українці, пишайтеся:
Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине…
От де, люде, наша слава,
Слава Україні!
За рік до написання цієї поезії Тарас Шевченко склав невелику поему “Тарасова ніч”. В основу поеми покладена історична подія – перемога козаків над військом польської шляхти у 1630 році. Кобзар оспівує минулі перемоги козаків над москалями, татарами, турками і ляхами, і почуття гордості за звитяжну славу предків переплітається з журбою:
Була колись гетьманщина,
Та вже не вернеться.
Було колись – панували,
Та більше не будем!
Тії слави козацької
Повік не забудем!
Шевченко у своєму творі закликає українців “тії слави козацької” повік не забувати і гартувати себе до боротьби проти сучасних орд колонізаторів, що запанували над “козацькими дітьми”. А як оптимістично звучать рядки поеми “Годі журиться”, кличуть до лав нових лицарів національно-визвольної боротьби. Автор радіє перемозі запорожців, називає гетьмана сизим орлом. Але Кобзар обливається “гіркими сльозами”, тому що Україна стоптана ворогами:
Була колись козацька
І слава, і воля,
Слава сяє, а воленьку
Спіткала недоля.
Оспівав Шевченко також Івана Підкову, сміливого отамана, що не раз очолював походи супроти Туреччини. У поемі, що названа його іменем, цей козарлюга змальований мужнім, справедливим, за що побратими його дуже шанують. Сміливість притаманна кожному із запорожців – розбурхана стихія лише звеселяє їхні серця, піднімає козацький дух. Оспівуючи славні перемоги козаків, Шевченко використовує рефрен “було колись”:
Було колись – в Україні
Ревіли гармати;
Було колись – запорожці
Вміли панувати.
Панували, добувши і славу, і волю;
Минулося: осталися
Могили по полю.
Могили ті – і свідки гучної слави, і нагадування сучасникам, що втрачене можна відновити, що такі люди, як Іван Підкова, і зараз, напевне, є, бо дух народу не знищений. Шевченко дуже сумує за звитяжною славою предків, але сподівається на краще.
Твори Шевченка свідчать, що треба вчитися у козаків волелюбності, громадської мужності та людської гідності. У поемах показано лицарську звитягу українців XVІІІ століття.
Автор зробив висновок, що народ повинен берегти й шанувати пам’ять про козацьку славу. Шевченко пишався героїчним минулим свого народу. І ми повинні назавжди запам’ятати роки козацької слави.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Зображення величі і краси козацької звитяги у творчості Шевченка
- КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ З ВИБІРКОВИМИ ВІДПОВІДЯМИ – I. ФРАНКО, Т. ШЕВЧЕНКО, А. ЧАЙКОВСЬКИЙ, М. СТЕЛЬМАХ, Г. ТЮТЮННИК
- Доля народу крізь призму авторського бачення в кіноповісті О. Довженка “Україна в огні”
Categories: Твори на різні теми