Я єсть народ, якого Правди сила Ніким звойована ще не була. П. Тичина
Давно вже зарубцювалися рани війни. Але народі пам’ять про неї живе, не слабшає біль втрат. Вічні між століть ті, що загинули в боях, славні у віках живі, безсмерті солдати; всі, хто сміливо йшов у бій, відстоюючи право на життя, свободу для майбутніх.
Нам, нащадкам переможців над фашистською нечистю; все цікавіше відкривати правду про ті полум’яні роки, і ми звертаємось до мистецтва й літератури.
Один з найкращих творів про війну був написаний у часи Великої Вітчизняної. Це кіноповість О. Довженка “Україна огні”. Письменник О. Підсуха відзначив: “Україна огні” – через шевченківську перейнятість автора всенародною трагедією, за широтою охоплення матеріалу, глибиною і правдивістю зображення, за справді – таки шекспірівськими комедіями у нашій літературі тих часів не має собі рівного”.
“Україна в огні” – кіноповість – трагедія. Автор створив сценарій про людей простих звичайних, отих самих, що звуться у нас широкими масами, що понесла найтяжчі втрати на війні, не маючи ні чинів, ні орденів. Вірний правді життя і власним гуманістичним ідеалам Довженко чи не єдиний в усій тогочасній літературі порушив проблему простої людини. Свої гуманістичні ідеї письменник реалізував передусім через трагічну долю дів-чини-полонянки, жінки в окупації, наголошуючи, що “у війні не жіноче обличчя”.
Героїчні кіноповісті Олеся Запорожець і Христя Хуторна не стають на шлях активної боротьби, але в тій страшній круговерті насильства й аморальності, яка випала на їхню дол.., зберігають у душах ще не витоптані до кінця природні людські почуття. Жорстока сили обставин виявилася сильнішою за їхні бажання й можливості, понівечила душі, то чи варто судити їх ще й судом визволителів, чи не “найбільша мудрість в таких гірких ділах – слідувати за правдою, що послала людині щастя забуття лихого в доброму часі?” Устами Лавріна Запорожця Довженко закликав якщо й судити людей, то “по закону народного лиха”. А ц кульмінаційну мить герой говорить; звертаючись до народних месників з терпкою гіркотою: “Хіба те, що сталося зі мною, з селом, не тяжче смерті у сто крат?..” Страшна правда цих слів торкнулася найглибших куточків сердець.
Перед духовним зором партизан “виникла раптом вся Вкраїна в огні, у множестві страждань і тяжких суперечливих трагедійних стиків. Велика нещаслива земля!”
О. Довженко створив трагедійний портрет нашого безсмертного народу. Герої твору – це живі люди, плоть від плоті народу, патріоти своєї землі, які розуміють, що над їхнім життям і долею майбутніх поколінь нависла смертельна загроза фашистською рабства. Багато шкоди завдало довголітнє витоптування гуманістичних моральних принципів, але не вибило їх зовсім з душі народу, тому й уживаються мирно не тільки на покуті над білою скатертиною стола, а й у душі простої людини образи легендарних національних героїв – Мамая Георгія Побідоносця, і сучасників – Ворошилова і Будьонного.
Така складність і неоднозначність людської особистості. Це тільки збагачує людину.
“Прекрасна людина в бою за Батьківщину”, Малюючи чорну трагічну реальність, Довженко звеличує вірних синів народу, що в пекельній пожежі, коли Україна в огні, коли все згоріло в “полум’ї страшного німецького суду”, не втрачають впевненості в невмирущості і нездоланності нашого народу. Довженко – патріот наголошує на ідеї: наші воїни “герої великого грізного часу”; перемога над німецькими загарбниками – “це буде велика горда правда на множестві століть”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Засудження війни у кіноповісті Олександра Довженка “Україна в огні”
Categories: Шкільні твори