Художня значимість п’єси “Вишневий сад”

Сучасникам п’єси Чехова здавалися незвичайними. Вони різко відрізнялися від звичних драматичних форм. У них не було казавшихся необхідними зав’язки, кульмінації й, строго говорячи, драматичного дії як такого.

Сам Чехов писав про свої п’єси: “Люди тільки обідають, носять піджаки, а в цей час вирішуються їхні долі, розбиваються їхні життя”. У чеховських п’єсах є підтекст, що здобуває особливу художню значимість. Як же передається читачеві, глядачеві цей підтекст?

Насамперед за допомогою авторських ремарок. Таке посилення

значення ремарок, розрахунок на прочитання п’єси приводять до того, що в п’єсах Чехова відбувається зближення епічних і драматичних початків

Навіть місце, де відбувається дія, має часом символічне значення. “Вишневий сад” відкривається виразною й великою ремаркою, у якій ми знаходимо й наступне зауваження: “Кімната, що дотепер називається детскою”. Сценічно цю ремарку втілити неможливо, так вона й не розрахована на сценічне втілення й служить не вказівкою постановникові п’єси, а сама по собі має художній сенс. У читача, саме в читача, відразу виникає відчуття, що час у цьому будинку застигло, затрималося в минулому.

Герої виросли, а кімната в старому будинку – усе ще “дитяча”. На сцені це можна передати тільки шляхом створення особливої атмосфери, особливого настрою, атмосфери, що супроводжувала б всю дію, створюючи своєрідне значеннєве тло. Це тим більше важливо, що надалі в п’єсі кілька разів виникне вже драматичний мотив що йде, що вислизає часу, що залишає героїв за бортом. Раневская звертається до своєї дитячої, до свого саду. Для неї цей будинок, цей сад – її дорогоцінне, чисте минуле, їй чудиться, що по саду йде її покійна мама.

Але Чехову важливо показати неможливість повернення до щасливого минулого, і дія четвертого акту п’єси відбувається в тій же дитячій, де тепер зняті фіранки на вікнах, картини зі стін, меблі складені в один кут, а посередині кімнати лежать валізи. Герої їдуть, і образ минулого зникає, не перетворившись внастоящее.

За допомогою ремарок Чехов передає значеннєві відтінки діалогів діючих осіб, навіть якщо ремарка містить усього лише одне слово: “пауза”. Дійсно, бесіди в п’єсі ведуться непожвавлені, перерива часто паузами. Ці паузи надають розмовам діючих осіб “Вишневого саду” якусь хаотичність, незв’язність, немов герой не завжди знає, що він скаже в наступну хвилину. Взагалі діалоги в п’єсі дуже незвичайні в порівнянні з п’єсами чеховських попередників і сучасників: вони нагадують, скоріше, діалоги глухих. Кожний говорить про своєму, начебто не обертаючи уваги на те, що говорить його співрозмовник.

Так, репліка Гаева про те, що поїзд спізнився на друга година, зненацька спричиняє слова Шарлотти про те, що її собака й горіхи їсть. Всі немов суперечить законам драматургії, виробленим всією світовою драматургічною реалістичною літературою. Але природно, що за цим у Чехова коштує глибокий художній зміст.

Такі розмови показують своєрідність відносин між героями п’єси, взагалі своєрідність чеховських образів. На мій погляд, кожний персонаж “Вишневого саду” живе у своєму замкнутому світі, у своїй системі цінностей, і саме їхня розбіжність один з одним і виходить на перший план у п’єсі, підкреслюється автором

Те, що Любов Андріївна, який загрожує продаж її маєтку з торгів, роздає гроші першому зустрічному, чи покликане в Чехова тільки продемонструвати її марнотратність як чортові характеру химерної бариньки або свідчити про моральну правоту ощадливої Вари? З погляду Вари – так; з погляду Раневской – немає. А з погляду автора – це взагалі свідчення відсутності можливості в людей зрозуміти один одного. Любов Андріївна зовсім не прагне бути гарною господаркою, у всякому разі Чехов цього прагнення не зображує й за відсутність його героїню не засуджує.

Він взагалі говорить про іншому, що лежить за межами господарської практики й до неї не має ніякого відношення. Так і ради Лопахина, розумні й практичні, неприйнятні для Раневской. Чи прав Лопахин? Безумовно.

Але права по-своєму й Любов Андріївна. Чи прав Петя Трофимов, коли він говорить Раневской, що її паризький коханець – негідник? Прав, але для неї його слова не мають ніякого змісту. І Чехов зовсім не ставить собі метою створити образ упертої й свавільної жінки, що не прислухається ні до чиїх рад і губящей власний будинок і сім’ю.

Для цього образ Раневской занадто поетичний і чарівний. Видимо, причини розбіжностей між людьми лежать у п’єсах Чехова зовсім не в області практичної, а в якийсь іншій сфері

Зміна тематики розмов у п’єсі теж могла викликати здивування. Здається, що ніякого логічного зв’язку між сменяющими друг друга групами, що розмовляють, немає. Так, у другому акті на зміну, що розмовляє про зміст життя Раневской Гаеву й Лопахину приходять Петя й Аня, люди далекі від того, що турбує старших, хвилює їх.

Така “мозаїчність” сцен обумовлена своєрідністю системи образів і драматургічного конфлікту в Чехова. Власне кажучи, драматургічний конфлікт у звичному змісті в п’єсах Чехова був відсутній, дія не будувалася на протиборстві персонажів, та й персонажі перестали ділитися на “гарних” і “поганих”, “позитивних” і “негативних”.

В “Вишневому саду” хіба тільки Яша виписаний явно іронічно, інші ж ніяк не укладаються в традиційні категорії негативних персонажів. Скоріше, кожний герой по-своєму нещасний, навіть Симеонов-Пищик, але й ті персонажі, на стороні яких авторська симпатія, однаково не виглядають однозначно “позитивними”. Непідроблено смутно звучить звертання Раневской до її дитячої кімнати, піднятися до справді трагічного звучання Чехов йому не дає, нейтралізуючи трагічний початок комічним звертанням Гаева до шафи.

Сам Гаїв і смішний у своїх пихатих і безглуздих монологах, але в той же час і щиро зворушливий у марних спробах урятувати вишневий сад. Те ж – “смішний і зворушливий” – можна сказати й про Пете Трофимове.

Та сама риса робить героя й привабливим, і смішним, і жалюгідним. Це, мабуть, та риса, що поєднує їх всіх, незалежно від зовнішнього положення. Наміру, слова героїв – чудові, результати розходяться з намірами, тобто всі вони певною мірою “недотепи”, якщо використати слівце Фірса. І в цьому змісті не тільки комічного значення набуває фігура Епиходова, що як би концентрує в собі це загальне “недотепство”. Епиходов – пародія на кожного персонажа й у той же час проекція нещасть кожного

Прогрес, що не прикрашає землю, неповноцінний, тому що головне завдання – прикрашати землю працею, перетворювати її у квітучий сад. Тимчасові буржуазні ділки типу Лопахина, панування їх минущо. От чому Лопахину в п’єсі протиставляється нова суспільна сила.

Йому на зміну приходять нові люди – Петя Трофимов і Аня Раневская. У них втілюється майбутнє

Трофимов у Чехова – втілення спрямованості в майбутнє. Він просвітитель, що ратує за звільнення людей від спячки, Петя з обуренням говорить про неробство, про те, що дворяни живуть за чужий рахунок, буржуа – “хижі звірі”, “потрібні лише для обміну речовин”, інтелігенти нічого не роблять; робітники живуть кепсько, хоча й трудяться

Трофимов – не революціонер, не борець, не діяч. Він реформіст, що бачить перебудову життя тільки в поширенні освіти, у співчутливому відношенні інтелігенції до народу. На думку Чехова, корисна суспільна роль Пети Трофимова полягає в тім, щоб будити молоді сили, які будуть шукати шляхи боротьби.

Саме бесіди із Трофимовим допомагають Ані Раневской зрозуміти безглуздість життя, у якій вона живе. Дівчина прощається з вишневим садом, що символізує в п’єсі старе життя, прощається, щоб почати життя нову, трудову. Вона ввірувала в те, що минулому прийшов кінець, хоча вишневий сад доріг їй, як один із чудесних куточків Росії. Аня й Петя прощаються з минулим і вступають у нове життя: “Здраствуй, нове життя!”

Вустами молодого покоління Чехов кликав до праці й перебудови життя на нових, справедливих, демократичних початках. Саме вони, нові люди, перетворять Росію в прекрасний вишневий сад і будуть у перших рядах людства, що йде “до вищої правди”, “до вищого щастя, яке тільки можливо на землі!”





Художня значимість п’єси “Вишневий сад”

Categories: Твори з літератури