Хто в кого вкрав щастя?

Щастя… Чи дароване воно долею, чи залежить воно від тебе та людей, які тебе оточують? На це складне запитання кожному свою відповідь дає життя. Та от у героїв драми Івана Франка “Украдене щастя” його украли.

Хто ж і в кого украв щастя?

Пізня зимова пора. В занепокоєнні чекає молода жінка Анна свого чоловіка Миколу. Та чи тільки відсутність чоловіка викликала такі переживання в її душі?

Звичайно ж, ні. Дізнається Анна, що в їхньому селі з’явився Михайло Гурман, той. якого кохала в дівочі роки, з яким розлучили брати, про якого

вони ж і сказали їй, що загинув, та й видали її за набагато старшого від неї покірного наймита Миколу.

А ще через кілька годин зустрінуться вони, Михайло і Анна. І з новою силою запалає їхня любов. Величезною радістю, силою, що змусить забути Анну про все, стає це кохання. Та й пекельним вогнем обпече воно чисту душу цієї прекрасної жінки.

В ім’я своєї любові вона жертвує всім: “Та чи ж не віддала я йому… честь жіночу, душу свою, добру свою славу. Присягу для нього зламала… Ну і що ж? Мені байдуже!

Він для мене все: і світ, і люди, і честь, і присяга”. Та страждає Микола, гине Михайло від його руки, і знову Анна одна, без любові та щастя.

Насміялась доля і над працьовитим та тихим наймитом Миколою. Одружився він з Анною, вірячи, що Михайла немає в живих, тяжко працював, а тут ще й обмовлений жандармом Михайлом потрапив у тюрму. Правда, судді визнали його невинним, та, повернувшись додому, він бачить Анну з Михайлом. Цей “цісарський слуга” украв його щастя, зневажив його честь, зруйнував сім’ю. Для чого ж тепер жити?

Адже любив Микола Анну, “як свою душу… і нічого для неї не пожалкував би, щоб лише вона була щасливою”.

Михайло вважає, що він, Микола, вкрав їхнє щастя. Він, “обдертий з честі, супокою і поваги, зруйнований, зарізаний без ножа”, – виявився злодієм? Обурення вийшло з берегів і, захмелілий від горілки та горя, він запускає сокиру в груди Михайлові.

У минулому Михайло – це “чесний парубок, може трохи гарячий, запалкий, але кривди не любив, неправди не міг знести”. Таким знала його Анна, таким полюбила. Любив Анну і Михайло. Для нього вона – єдиний і найдорожчий скарб.

Цісарська солдатська служба вистудили серце Михайла, і повертається він уже іншим до Анни.

Він гоїть своє серце миттєвим задоволенням, зовсім не думаючи про Анну, з презирством становиться до людей. Та в душі він залишається тим самим Михайлом і перед смертю говорить, що він сам собі вкоротив життя, знімаючи всю вину з Миколи.

У цій драми тема украденого щастя виростає у своєрідний художній образ, який є наскрізним, провідним. Кожний з трьох головних героїв нещасний, кожний хоче повернути собі щастя і робить це по-своєму: Микола вбиває Михайла, Гурман відкрито кохається з Анною, зневажаючи Миколу, Анна віддає коханцеві своє серце, жіночу честь, бажаючи надолужити втрачений з нелюбом час. Та ніхто з них не став щасливим.

Хто ж украв їхнє щастя? Справжні винуватці названі автором. Це, по-перше, брати Анни з їхніми підлими душами та дрібновласницькими планами, по-друге, як писав Франко, “нещасливе уладження наших родинних обставин, котре не дозволяє легально розірвати зв’язок, котре насилує любов і серце жінки”.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)


Хто в кого вкрав щастя?

Categories: Твори на різні теми