Я вибрала долю собі сама. І що зі мною не станеться – У мене жодних претензій нема До долі – моєї обраниці. Л. Костенко. Ліна Костенко – справжній майстер слова, чесний і безкомпромісний, мислячий і самобутній художник. Вона стала гордістю свого народу, бо не йшла на компроміс із власною совістю. Уже перші твори показали великий талант молодої поетеси в когорті письменників-шістдесятників.
Поезії Ліни Костенко вчать мріяти, примушують хвилюватися, задумуватися над своїм життям. І серед цих прекрасних творів – історико-філософський, соціально-психологічний роман у віршах “Маруся Чурай”. Твір змальовує події з нашої далекої історії, з часів Хмельниччини. Авторка дотримується історичної правди. Вона розповідає про життя українських міст і сіл періоду визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького.
Одним із центральних образів твору є образ української дівчини Марусі Чурай. Маруся наділена поетичним талантом. Для Івана Іскри вона не тільки вродлива, чарівна дівчина, а й співуча душа народу. Молодий козак переконаний, що “людей такого рідкісного дару треба берегти”. Дівчина виросла в сім’ї, де шанувалася народна мораль, де жила віра в народ, любов до Вітчизни.
Цим пояснюється патріотичне значення її пісень.
Ця дівчина не просто так, Маруся. Це – голос наш. Це – пісня. Це – душа. Що нам було потрібно на війні?
Шаблі, знамена і її пісні.
Маруся чиста серцем, палко кохає Гриця. Вони зналися змалку, були сусідами. Чотири роки чекала Маруся Гриця з козацьких походів. її щире, ніжне кохання йшло з самої душі, глибокої і чистої. Але Гриць не зміг протистояти дріб’язковим клопотам, що панували в родині Бобренків. В його душі поступово брав гору пристосуванець. І Гриць не вистояв, почав жити “на дві душі”.
Нелегко, кажуть, жити на дві хати, А ще не легше – жить на дві душі! Зрада Гриця вразила її в саме серце. Дівчина не може простити Грицеві зраду, а собі те, що не змогла вчасно зрозуміти його душу. Але Маруся мудра і намагається зрозуміти, не осуджуючи, вчинки людей. Розтоптане кохання вже не відроджується.
Дівчина сильна духом, вона мовчить на суді, не каже правди священику на сповіді перед стратою. Свою таємницю ввіряє вона лише Сонцю – творцеві життя. Не помста це була, не божевілля, Людина спроста ближнього не вб’є. Я не труїла.
Те прокляте зілля Він випив сам. Воно було моє. Гімн коханню звучить у цих словах. А людині властиве вміння переливати свої почуття в пісню.
Така обдарована людина живе у глибокій пошані до свого народу, любові до Вітчизни, її уболівання за чисте небо над майбутнім краєм, всі найчистіші почуття висловлюються в піснях. Серце Марії сповнюється гордістю, коли чує, як козацький полк співає її пісні. Проблему боротьби рідного народу за волю вона ставить вище проблеми особистої трагедії, що підкреслює в ній справжню дочку України. Образ Марусі Чурай – визначне творче досягнення Ліни Костенко.
Вона реально показує дівчину з народу, обдаровану, талановиту, морально прекрасну.
Йде час, змінюється життя. Але роман Ліни Костенко і зараз цілком сучасний. Він користується широкою популярністю серед читачів, бо розкриває духовний світ наших предків, знайомить із забутими сторінками історії.
Роман нагадує сучасникам, якого вони роду, де їхні витоки, пробуджує патріотичні почуття, національну свідомість. Він викликає у читачів гордість за свій народ, його солов’їну пісню, його духовну культуру. “Люблю слова. їх музика іскриста…”
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Втілення в образі Марусі Чурай моральної краси українського народу. За однойменним романом Л. Костенко
Categories: Твори з літератури