У чому зміст антитези Борис Костяев – Мохнаков?

Я знаю, ніякої моєї провини В тім, що інші не прийшли з війни, У тім, що вони – хто старше, хто моложе – Залишилися там, і не про тім же мовлення, Що я їх міг, але не зумів зберегти, – Мовлення не про те, але все-таки, все-таки, все-таки… А. Т. Твардовский Вся повість “Пастух і пастушка” побудована на контрастах – композиційних і ідейних. Напружені військові сцени повести поміщені в мирну рамку-картину, що зображує жінку в безвісної могили в степу; у долі Бориса Костяева переплітаються пасторальні й трагічні мотиви; сам головний герой протипоставлений старшині Мохнакову.

В основі останнього протиставлення лежать визначальні, на думку Астафьева, якості людської натури – здатність любити й співчувати Ці якості проявляються героями у відношенні до полоненого й Люсе. Борис Костяев і Мохнаков після нічного бою йдуть по полю й бачать тіла солдатів, своїх і німецьких, убитих або вмираючих від смертельних поранень. Борис вражений зустріччю з німцем, у якого відірвані обидві ноги.

Німець простягає Борисові й Мохнакову свої годинники й благає про допомогу. Мохнаков

холоднокровно зауважує, що людини з таким пораненням урятувати не можна, а Борис жахається жорстокості миру: “У голові його саме собою повторювалося й повторювалося: “Хвору птаха й у зграї клюють… “” . У Мохнакове немає жалості не тільки до ворожих солдатів, але й до своїх співвітчизників, що доводить його вчинок по відношенню Клюсе. За роки війни він побачив таке, що навчився “переступати” через дріб’язки й зайві, як йому здається, почуття.

У насильстві над Люсей він не бачить нічого особливого: “Скільки вбите, зведено народу, а отут якась бабенка…” . Тільки “скажене” поводження Бориса, готового застрелити старшину через Люси, привело Мохнакова в почуття й змусило усвідомити, як він озлобився на війні: “Я весь витратився на війну.

Весь! Серце витратив. Не жаль нікого.

Мене б катом над німецькими злочинцями, я б їх…” , Мохнаков свідомо гине, не маючи моральних сил пережити своя жорстокість проти всього миру, втративши в спопелілій душі милосердя.

Може бути, старшина зрозумів це, спостерігаючи поруч із собою хлопчиська лейтенанта: адже Борис, всупереч війні, не очерствелдушой, уміє співчувати беззахисним людям, заступитися за скривджених, може вірно й ніжно любити свою обраницю. Таким чином, в основі протиставлення Бориса Костяева й Мохнакова лежить принциповий конфлікт між людьми моральними й аморальними. Але письменник уникає примітивного розподілу героїв на позитивні й негативних, він ускладнює характер Мохнакова.

Жорстокосердий старшина зворушливо піклується про молодого лейтенанта. У сцені нічного бою він бореться поруч із Борисом уміло й расчетливо, оберігаючи взводного, саме він нагадує командирові про протитанкову гранату в самий критичний момент, коли німецький танк прорвався до окопів. Після огляду поля бою, що потрясло парубка величезною кількістю ще не остиглих трупів і вмираючих солдатів, але залишило байдужим колишнього старшину, Мохнаков велить Борисові витрусити сніг з валянків.

Рвучкий лейтенант симпатичний досвідченому солдатові своєю молодістю, незіпсованістю, порядністю Коли старшина гине, підірвавши німецький танк, у його речах знаходять прощальну записку: він просить саме Бориса подбати про дружину й дітей, яких Мохнаков не бачив з початку війни.

Можна сказати, що героя, подібного до старшини Мохнакову, ще не було в радянській літературі про війну. Цим образом автор доводить: війна не тільки віднімає життя в людей, але й може погубити душу сильної й мужньої людини. Обоє героя вмирають Мохнаков свідомо готувався до своєму “смертному подвигу”: заздалегідь припас протитанкову міну й ступнув з нею назустріч фашистському танку: “Там, де лягав під танк старшина Мохнаков, залишилася лійка зі спопелілої по краях землею й чорними стерженьками стерень.

Тіло старшини разом з виГорелим на війні серцем рознесло по висотці…” , Борис Костяев умирає тихо у вагоні санітарного поїзда, тому що душевно “витратився” на війні.

Смерть і виконаний військовий борг зрівнюють цих різних людей – мрійливого й непорочного юнака лейтенанта й суворого й грішного воїна-старшину Отже, з одного боку, протиставлення Бориса Костяева й старшини Мохнакова дає можливість повніше розкрити характер головного героя, парубка, погубленого війною, але морально устояли проти її нелюдської жорстокості. З іншого боку, зазначене протиставлення дозволяє розкрити філософський зміст повести – ідею про несумісність війни й гуманності, війна – сором і горе людства. На війні неможливо уцелеть, навіть повернувшись із її без єдиної подряпини: психологічне, моральне потрясіння переживає кожний учасник війни. Чудово, що ця трагічна ідея сформульована письменником-фронтовиком, російським солдатом-переможцем Війна випробовує людей: одних робить шляхетніше, совестливее, інших загартовує, третіх озлобляє, четвертих не вчить нічому.

Всі ці лінії поводження представлені в повісті. От солдат у маскхалаті розстрілює з автомата полонених німців і кричить: “Маришку спалили-і-і! Селян усіх… усіх загнали в церкву. Усіх спалили-і-і!

Мамку!

Хресну! Усіх!.. Все село! Я їх тищу…

Тищу скінчу!

Різати буду, гризти!..” . А поруч у напіврозбитій хаті “військовий лікар із засуканими рукавами бурого халата перев’язував поранених, не запитуючи й не дивлячись: свій це або чужий” , Йому допомагав легкоранений німець, повинне бути з медиків.

Так виникає спільність людей, що протистоять моральному здичавінню, жорстокості, самої війні





У чому зміст антитези Борис Костяев – Мохнаков?

Categories: Твори з літератури