Микола Куліш – одна з найтрагічніших постатей в історії української літератури доби розстріляного Відродження. У його творчому доробку порушуються питання одвічні, загальнолюдські. Ставлення до рідної мови – ознака духовного здоров’я нації, одна з граней самовизначення та утвердження особистості в суспільстві. Антоніна Куліш відзначала у спогадах: “Микола безнастанно працював над мовою. Знав її досконало, як небагато його сучасників.
Особливо він захоплювався мовою, пишучи “Мину Мазайла” , часто при столі він прочитував нам цілі лекції, говорячи про те, як мало на світі таких багатих та соковитих мов, як наша українська”. Отже, п’єса М. Куліша “Мина Мазайло” відзначається оригінальністю в осмисленні ставлення персонажів до мови. Деякі епізоди стають своєрідним гімном щедрій, милозвучній українській мові. Мокій, звертаючись до Улі, говорить: – “Бринить” має декілька нюансів, відтінків. По-українському кажуть: орел бринить.
Це означає – він високо, ледве видко – бринить… Можна сказати – аеро бринить. А от іще кажуть: сніжок бринить. Або кажуть – думка бринить.
Це треба так розуміти: тільки-тільки береться, вона ще неясна – бринить. Спів бринить. Це, наприклад, у степу далеко ледве чутно пісню…
Губа бринить. Так на селі й кажуть: аж губа бринить, так цілуватися хоче.
Подана репліка – яскравий приклад комічного спостереження за словом. І навіть Уля, яка спочатку мала на меті закохати в себе Мокія, щоб відтягти його від надмірного захоплення “укрмовою”, захоплюється нею і стає на захист українського слова.
Але слід підкреслити й негативне ставлення драматурга до так званої “українізації”, вірніше, “українізації по-більшовицькому”. Головний герой п’єси Мина Мазайло говорить, що його серце “перед-чува, що нічого з українізації не вийде, це факт, а якщо і вийде, то пшик з бульбочкою,- це вам другий факт…” Чому герой робить такий висновок? На це питання відповідь дають персонажі комедії, що є представниками різних поглядів на насильницьке прищеплення любові до рідної мови. Дядько Тарас, щирий націоналіст, занепокоєний тим, що українізація – це спосіб виявити національно свідомих, щоб їх потім знищити. Цей висновок герой робить з вершин історичного досвіду українського народу.
Далекоглядність драматурга підтверджується подальшим ходом сталінських репресій серед українського населення в 30-х роках XX ст.
Тьотя Мотя з її шовіністською позицією стає перешкодою у спробі Мокія захистити свою ідею. На її думку, українізація – “це туман, чорний туман, і все це минеться”. Героїня впевнена, що русифікаторська політика заполонить єство українців. І яскравим прикладом зради віковим традиціям, культурі народу є образ головного героя комедії Мини Мазайла, який намагається змінити навіть прізвище на російський манер. Але розв’язка драми незвичайна: Мину звільняють з роботи за “систематичний опір українізації”.
Начебто українська ідея одержала перемогу. Але чомусь гірко стає від такого фіналу, від усвідомлення того, що “справедливість” встановлена чиновницькою рукою, а не усвідомленням Мазайлом необхідності утвердження національної гідності.
Отже, драматург рішуче засудив штучність існування людини в суспільстві, її спроби щось змінити, нав’язати свої погляди. І водночас М. Куліш залишився вірним національній ідеї. Офіційна критика того часу відзначала: “Куліш дуже талановитий драматург, та не нам віддає свій талант і не для нас пише свої п’єси, які просякнуті українським духом”. Це відзначали сучасники.
Цим захоплені ми у складний час самовизначення.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Твір за комедією Миколи Куліша “Мина Мазайло”
- Відображення волелюбності трудового народу в оповіданні “Дорогою ціною” – ІІІ варіант МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ
- Розвінчання романтики більшовицької революції у творі “Я ” – ІІ варіант МИКОЛА ХВИЛЬОВИЙ
Categories: Твори з літератури