Трагедія закоханого серця в ліричній драмі І. Франка “Зів’яле листя”

Поезію Івана Франка традиційно асоціюють з поезією боротьби. Боротьба справді була його життєвим кредо. Але якою б сильною не була людина, вона має право на слабкість. Відвертим та вразливим постає поет у своїй інтимній поезії, неповторним зразком якої є лірична драма “Зів’яле листя”, що складається з трьох циклів поезій. У віршованих рядках драми з дивовижною пристрасністю відкривається трагедія закоханого серця.

Перед нами – ліричний герой зі складним внутрішнім світом, зі своєю цікавою життєвою історією і цілим океаном думок, переживань, мрій… “Розвійтеся вітром, листочки зів’ялі…” З тих зів’ялих листочків, одиноких свідків колись палаючого, напоєного життєвим соком почуття, маємо три несених вітром жмутки, кожен з яких має свій чар, свої барви, свою мелодію. “Перший жмуток” розкриває трагедію нерозділеного кохання, його беззахисність та вразливість. Ліричний герой не хоче приймати однозначної відмови. Він то винуватить у всьому обставини й умовності, то прагне здаватися збайдужілим, то переконує кохану не нехтувати ним і скласти справжню ціну його великому почуттю, щоб потім не пошкодувати за навіки втраченим : Я боюсь за тебе дуже, Бо любов – то мстивий бог: Як одно її зневажить, Любить мститься на обох. То раптом герой з розпачу намагається спаплюжити, очорнити у власній уяві образ коханої. І врешті робить спробу поставитись до своїх невдач по-філософськи, прийнявши їх як свого роду благо: Я не жалуюсь на тебе, доле: Добре ти вела мене, мов мати. Тож де хліб родити має поле, Мусить плуг квітки з корінням рвати…

Союзник-день заповнює голову героя думками про працю, примиряючи з тим, що не судилося. Зрадниця-ніч приводить із собою химери, що знов і знов роз’ятрюють пам’ять та не дають забути про зневажене. кохання. Із цього моменту в ліричній драмі все частіше звучать зловісні мотиви. “Другий жмуток” відкриває віршована легенда про несподівану пригоду, що сталася над Сяном. По льоду промчала, як вихор, четвірка баских коней, запряжених у розкішну карету.

Вона розкроїла льодяний панцир і була поглинута холодними водами ріки. Усе сталося так блискавично, що приголомшені люди не могли з певністю сказати: було це насправді чи примарилося. Так і любов, каже поет, нагадувала би надсянську легенду, якби не озивалася в серці роками глухого болю. “Другий жмуток” написаний у народнопісенній манері, і більшість його віршів стали дотепер піснями. Поет намагається знайти в природі співзвучність своїм стражданням.

Проте спрагла любові душа, виспівавши себе у піснях, ненадовго отримала полегкість. Вона знову б’ється в пошуках порятунку для себе. Герой стверджує, що любить уже не свою обраницю, а швидше мрії про неї. І тільки диво може врятувати його. Але дива не стається – і з’являються думки про самогубство: Нехай ти тінь, мана, дім з карт І мрія молодеча, Без тебе жить – безглуздий жарт, І світ весь – порожнеча. У “Третьому жмутку” думка про самогубство все частіше і частіше б’ється кров’ю у скронях героя. Він мимоволі робить підсумок життю і так само мимоволі замислюється над проблемою віри.

Герой готовий звернутися до будь-яких сил і навіть віддати душу Мефістофелю в обмін на любов коханої. Так він невідворотно наближається до свого кінця: Отсей маленький інструмент Холодний та блискучий… Один кивок… один момент… І крові ключ кипучий…

Легенький крик… безсильний шепт, А там – поклін покірний, – Отеє весь лік, отеє рецепт На весь мій біль безмірний…



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Трагедія закоханого серця в ліричній драмі І. Франка “Зів’яле листя”

Categories: Шкільні твори