Тетяна належить до тих натур, що вже як люблять, то люблять навіки

Тетяна – сільська дівчина. її розуміння щастя – вийти заміж за коханого, а ще й багатого, бо “на жодного, а на бідного вже й стільки не дивиться” . Але Тетяна покохала, і “куди б не ходила, за що б не бралася, а в її душі грає одна і та сама пісня: “Гриць її полюбив, а вона Гриця…” . оагатство тратить у н очах вартість. Це ріднить Тетяну з Михайлом із “Землі”. Зараз для неї життя без Гриця немислиме, їй байдуже – багатий він чи бідний.

Тому Тетяна каже: “Я перємовлю маму; хоч вона і строга, але вона мене любить. Чуєш, Грицю,

любить – волю нашу зробить. Вона нас не розлучить…” . У Тетяни перемагає почуття над практицизмом – у цьому вона піднялася вище Гриця.

Розкриваючи ті багатства душі Туркині і Гриця, що розвинулись завдяки коханню, О. Кобилянська, так само як пізніше Леся Українка в “Лісовій пісні”, М. Коцюбинський в “Тінях забутих предків”, романтизує чисте кохання своїх героїв.- Свою героїню Тетяну, просту дівчину з народу, О. Кобилянська підносить до ідеалу і водночас через цей образ виражає свою думку: без справжнього щастя не варто жити.

Розкриття образу Настки дається у плані протиставлення її Тетяні – протиставляються їхні погляди на щастя, їхні вчинки. Настка значно буденніша. Настка спокійна і любить спокійно.

Вона знає лише “своє серце і красного Гриця” – це її “велика, глибока, поважна правда, яка їй вистарчає” . Якщо Настка вважає, що Гриць повинен бути її тільки тому, що вона знає його раніше, то Тетяна людяніше підходить до вирішення цього питання. “І Настка не винна. І в Настки щастя” нема” . Тетяна не дозволила Маврі йти просити за неї, Настка ж сама посилає старого Андронаті до Туркині.

Не можна погодитися з твердженням Шаповалова І. І. та Кравченка Є. Є., що у Настки наявні риси романтичної вдачі, хоч автори загалом правильно говорять про жіночий м’який і лагідний характер Настки.

У листі до Лесі Українки О. Кобилянська дає Настці таку характеристику: “Настка після мене повинна б перед красою Туркині заніміти, але що в неї перше право до Гриця, вона не відступає від свого постановлення звінчатися з Грицем” . Письменниця відчувала, що такі натури, як Настка, більш зрозумілі для людей, ніж Тетяна. Звідси доброзичливе ставлення до неї і Андронаті, і Маври. Схиляється перед її практичністю та розумом Гриць, бо “йому добре з її супокоєм, з її розвагою та з тим, що вона не допитується, не судить, а сама лише любить” .

Цікавий за своїм задумом образ аври. Вона є ніби містком між двома світами: циганським, вічно блукаючим, і гуцульським, з його традиційними, сталими, дещо забобонними поглядами.

Опис краси Маври, її танців дається в стилі циганських народних легенд. Мавра гарна, їй завидують усі в таборі, у неї “чудові подовгасті чорні очі”, а “срібні великі монети, що були вплетені в її чорне волосся, надавали її чорному, мов з бронзи, темному лицю предивну чарівну окрасу…” . Ставлення письменниці до Маври своєрідне. Маврі як людині вона співчуває; якби не Мавра, може б, Тетяна виросла іншою, менш романтичною, буденнішою.

Мавра стала “сповідниця і дорадниця дитини, і коли б не Іваниха з своїм поважним тверезим розумом, Мавра перевернула б дитину зовсім на свій бік” . Вона передала Тетяні все те, що в неї було найкращого: казки і пісні, які дитина запам’ятала ліпше, ніж “мамині молитви”.

Але Мавра циганка. Вона приносить багатьом нещастя: через неї блукає батько світами, через неї Дубиха позбулася дочки, бо саме по дорозі до Маври Тетяна зустріла Гриця. Винна вона і в смерті закоханих: Гриця остерігала перед чорними очима, а Тетяні розповіла про зілля, що лихо присипляє.

Тут помітний вплив на письменницю народних переказів і легенд, що широко побутували в народі ‘.

Окремо від усіх стоїть “славний музика” Андронаті, батько Маври. Письменниця говорить про нього дуже скупо, але його роль у композиції повісті дуже важлива: він є ніби тією ниткою, що зв’язує усіх героїв. Дуже часто Андронаті висловлює думки, прямо протилежні думкам Маври, В уявній полеміці між Андронаті та Маврою письменниця частіше надає перевагу словам Андронаті.

У повісті протиставлено два погляди на життя. Перший поділяють мати Тетяни, Андронаті, Настка, навіть до певної міри Гриць і Мавра. Щастя для них невіддільне від уявлень про багатство, матеріальний достаток.

Дубиха боїться, щоб Тетяна “не подалася за нерівною собі парою” . Андронаті твердить Грицеві, що “все пусте. Гарна чи негарна, біла чи чорнява – як багачка, то бери!” . Інший погляд на життя у Тетяни. Це та героїня, про яку говорить письменниця, що вона “своєю душею… тип будучини. Не силою ума свого, а почуванням не сучасна” . Тому-то для оборони Тетяна знаходить тільки одне: “Неправда, він мене любить!”, а у відповідь чує глумливе: “Тільки й твого” .

У повісті “У неділю рано зілля копала” образи персонажів змальовуються в дусі народнопоетичної творчості. Тетяна порівнюється з лісовою русалкою. З таким порівнянням ми вже зустрічались і в ранніх творах, такою є й Наталка – “золотоволоса русалка Лоре-ляй” . Проте принципи творення цих образів різні.

Між написанням “Царівни” та повісті “У неділю рано зілля копала” лежить певний проміжок часу. Тому змінилися і деякі образотворчі засоби змалювання образу. Це особливо відчутно при порівнянні портретних характеристик Наталки, Анни, Тетяни.

У Наталки – “довгі рудаві коси”, “чисте крейдяне лице”, “зелені, нелюдські ОЧІ” . Анна – “середнього зросту, з темним як шовк волоссям, мала на собі скромну ріклю, що… приставала пестливо… до гнучкої статі” . У першому випадку епітети явно авторські, дещо надумані, вони йшли від літератури; у другому – відчувається “тяжіння до народнопоетичної образності.

В дусі народнопоетичної образності змальовано й портрет Тетяни. Дуже часто О. Кобилянська порівнює Тетяну із зорею: “…йому на щастя он яку зорю та красу викохала”; “Туркине, моя зоре…” .

Порівняння краси дівчини із зорею – традиційне і найбільш поширене:

Ой дівчино, дівчинонько, мати ти вдовиці, А ти ходи попри мене, як яка зірниці.

Ой то ж не зоря, то дівчина моя 2.

За народними уявленнями краса дівоча – чорні очі, чорні брови.

Гриць покохав Тетяну, і в нього перед очима “чорні очі, чорні брови” : “На нього дивляться чорні очі з-під лукуватих зчудованих брів… цвітуть любі уста” . Гриць бачив Тетяну “перед собою день і ніч, її очі, її чорні брови, її червоний цвіт, чув її сміх і тратив розум” .

Серед записів, зроблених сестрою письменниці Євгенією, є ряд пісень, українських і польських, що майже подібно характеризують переживання ліричного героя.

Із портретних деталей у цій повісті, як і в “Землі”, найчастіше зустрічаємось із виразом очей. Через очі розкриває письменниця душу героя, внутрішній стан його. Тетянині очі “ніколи не бачили зла і все дивляться просто та щиро, всьому чудуються, вірять” . Грицеві очі “прив’язують до себе добротою” . Мавра сипала “іскрами погорди з чудових своїх подовгастих і сумних очей” . З народною творчістю мають зв’язок і оціночні епітети. Гриць говорить про Тетяну, що вона “така пишна та горда” . Народна пісня: “Ой ти, дівчино, горда і пишна”

Ще більш близькими до народних є порівняння, за допомогою яких письменниця подає портрет Гриця. Мавра говорить, що вже “давно не бачила я такого красного царевича, як ти” . Порівняння, використані для опису зовнішності, здебільшого побудовані на основі асоціацій з найбільш відомими, з найбільш доступними для народу предметами. У Гриця “великі голубі очі, що ніби бережуть в собі кусок неба” , він “високий, вус чорний, а сам білий” , “летів, мов орел” .

Образ Настки змальований у більш загальних рисах. Вона “щебетлива,” слухняна, синьоока” . Подібно характеризує дівчат такого типу народна коломийка:

Ой мав же я дівчинонько, звало сі Настуні, Щебетало коло мене, як сива зозулі ‘.

Письменниця використовує порівняння, які розкривають особливості характеру героїні. Вона, “як великий змій, обіймає Гриця” . Це порівняння дуже влучно передає владу Настки над Грицем.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Тетяна належить до тих натур, що вже як люблять, то люблять навіки

Categories: Твори з літератури