Яку ж треба було мати мужність, щоб взятися за висвітлення такої складної й болючої, політично небезпечної теми! Я маю на увазі тетралогію Б. Лепкого “Мазепа”. Цей твір, який я нещодавно прочитав, справив на мене надзвичайно велике враження. Саме звернення до образу видатного українського гетьмана в очах тодішньої радянської критики прирікало твір на небуття, а самого автора на засудження як “націоналіста” й “ворога народу”. Той, хто торкався постаті Мазепи, мав лише одне право – викривати його, брутально осуджувати, безжалісно
До циклу повістей, що складають епопею, Б. Лепкий ішов довго, розробляючи окремі мотиви з історії України, насамперед у поезії. Спочатку були написані вірші “Полтава”, “Ой гіркі тоті бенкети” , “Мазепа” , у яких порушувалася проблема національно-визвольної боротьби в Україні. А вже пізніше, у 20-х роках, письменник починає роботу над великим епічним полотном про славетного гетьмана України, маючи на меті розказати правду про видатну людину, чиє ім’я поливалося брудом впродовж цілих століть.
Письменник зобразив Івана Мазепу як державного діяча, політика й дипломата, який своє особисте життя зумів підпорядкувати вищим інтересам. Б. Лепкий психологічно достовірно відтворив складну поведінку 1. Мазепи. Згадаймо, що гетьман змушений був до певного часу задобрювати Петра Першого, слухняно виконувати його волю, посилати козацькі війська поза межі України, в Росію на тяжкі фортифікаційні роботи. І разом з тим він шукав шляхів, як розірвати військовий союз з царатом, що все більше утискував український народ, обмежував його свободи. Саме за цю подвійну гру І Лазепи, особливо ж за його при-, єднання до військ шведського короля Карла XІІ, українського гетьмана розпинала монархічна історіографія, називаючи його “зрадником” і “запроданцем”. Б. Лепкий, звичайно, не поділяв цієї точки зору, не поділяв він і паплюження постаті гетьмана в радянській історичній науці 20-30-х років.
У полемічному. протиборстві з тими, хто чорнив Мазепу, Б. Лепкий намагався піднести його як національного героя.
Основні події у тетралогії розгортаються навколо Мазепи та Ко-чубея і його приятеля-однодум ця Іскри. Ображений у глибині душі на Мазепу, підбурюваний своєю “ясновельможною панею”, лха мріяла за допомогою царської ласки зробити чоловіка гетьманом, а самій стати гетьманшею, Кочубей з Іскрою вдаються до підступу, пишуть на Мазепу донос. Письменник переконливо показує всю складність ситуації, в якій опинився Мазепа, розкриває його вміння відвести від себе небезпеку, запевнити Петра Першого у своїй вірності настільки, що могутній цар віддає авторів доносу в руки гетьмана. Драматизм твору зростає: Мазепа наочно пересвідчився, що серед найближчого гетьманського оточення знайшлися люди, готові віддати його на розправу цареві.
Ситуація ускладнюється ще й тому, що донос на Мазепу написав Кочубей – батько Мотрі. Гетьман мусив вирішити не лише політичну, а й морально-етичну проблему: милувати Кочубея й Іскру, чи віддати їх під суд, скарати? Використовуючи історичні документи, спираючись на своє розуміння тієї драми, яку судилося пережити Мазепі, Лепкий відтворює події так, як вони розвивалися.
Прагнення здійснити давно задумане – піднятися в слушний час проти свого “союзника” Петра – продиктували йому рішення: дати згоду на знищення Кочубея та Іскри.
Мазепа розумів велику небезпеку бути викритим перед царем, тому’ змушений був повідати про свій намір зблизитись із всесильним тоді королем Швеції лише вузькому колу однодумців. Б. Лепкий розкриває внутрішній світ переживань гетьмана, який розуміє, шо став на дуже небезпечний, ризикований шлях. Цілком зрозуміло, що ні Мазепа, ні його соратники не були достатньою мірою готові до здійснення задуманого. Але самі історичні події розвивалися таким чином, що не можна було не скористатися з тих обставин, які склалися на початку шведсько-російської війни.
Петро Перший вимагав від Мазепи разом з російським військом виступити проти шведського короля, від якого Мазепа і його однодумці чекали допомоги для визволення України з-під царської влади. Мазепа ж вирішив піти не проти шведського війська, а разом із армією Карла XІІ стати на двобій із Петром Першим.
Б. Лепкий з глибоким уболіванням за долю народу змалював ті трагічні події, що настали після з’єднання військ Мазепи і Карла XІІ. Третя частина епопеї “Батурин” розкриває страшну картину руйнування царськими військами на чолі з кривавим генералом Менши-ковим гетьманської столиці – Батурина. Невелика, але одчайдушна оборона Батурина не могла довго втриматися перед наступом переважаючих у багато разів царських військ.
Гетьманська столиця впала. Кров холоне в жилах, коли перед очима проходять жорстоко-героїчні картини тієї руїни, якої зазнала столиця Мазепи, тих нелюдських мук і страждань, що випали на долю простого, безневинного люду.
Оповідь Б. Лепкого про трагедію, що прийшла в нашу землю після Полтавської битви, пройнята глибоким болем і сумом, але не безнадією. Адже в далекий світ з думою про Україну йшли сини народу, які не піддалися на царські лестощі, не зрадили ідеалів козацької воль-ності, національної незалежності, йшли, щоб там, на чужині, стати першими українськими політичними емігрантами. Вони вірили у визволення Вітчизни від царського гніту, пов’язуючи свої надії з козацькими волелюбними традиціями, з політичною діяльністю за кордоном П, Орлика.
Тетралогія Б. Лепкого вражає широтою охоплення подій, розмаїтістю образів, проникливістю відтворення трагедії Батурина, докладністю художнього зображення військових баталій, зокрема Полтавської битви. “Мазепа” Б. Леякого й досі залишається найбільш грунтовним художнім твором про гетьмана України, котрий наважився розірвати кайдани, якими царат сковував Україну.
Тетралогія Богдана Лепкого “Мазепа”
Categories: Твори з літератури