Ю. Мушкетик відомий нам своїми історичними романами, серед яких “Гайдамаки”, “Прийдімо, вклонімося” та інші твори. Але творчий доробок письменника складається не тільки з романів, але й з малих епічних форм – оповідань, повістей. Зокрема, вирізняється з-поміж інших творів оповідання “Суд”, у якому судять селянку Ганну Розсоху за те, що вона нібито погано працює: не відпрацювало необхідну кількість “трудоднів”.
Жінка вже не молода і важко хвора, але їй не дають статусу непрацездатної. Тож у тенетах соціальної несправедливості,
У страшні часи Голодомору Ганна втрачає доньку Оленку, на війні гинуть чоловік та двоє синів, вона намагається сама піднімати господарство, але в неї відібрано і корову, і порося, придбане нею на власні кошти, щоб якось прогодуватися. Її син Грицько, який повернувся з війни пораненим, любить свою матір, але захоплений виром міського, іншого життя, обіцяє забрати її до себе… А поки Ганна Розсоха зазнає кривди з боку голови колгоспу Устима Рукавиці і фінагента Йосифа Шила. З огляду на узагальненість образу Ганни постає доречне питання: чи не є суд, зображений в однойменному творі Ю. Мушкетика, судом не лише над однією людиною, але над усім народом?
На жаль, радше за все, це питання має позитивну відповідь. Юрій Мушкетик у своєму оповіданні розвінчує міф про “веселе і легке” життя селян за системи колгоспів. І насправді, ідея колгоспів суперечила самій народній свідомості: люди звикли тяжко працювати, розуміючи, що працюють вони для себе і для своїх дітей, що від їхньої праці і тільки від неї залежатиме їхнє майбутнє, їхні статки. Проте держава втручається і тут.
Забуваються не лише елементарні закономірності логіки: право на власність, на створення свого господарства для себе і своїми руками, але забуваються, – що, напевне, ще гірше – морально-етичні норми. Закуті догмами інструкцій і “не положено”, сільські бюрократи намагаються судити жінку за те, що підірване її здоров’я і вона не може працювати стільки, скільки вимагає від неї держава. Але ж здоров’я Ганни Розсохи стає підірваним не тільки через вік, але й через заяву голови колгоспу, що син Ганни Грицько – іноземний шпигун і “ворог”.
Грицько пояснює матері, що він просто похвалив книжку письменника, якого заведено було цькувати та засуджувати, але стара жінка сприймає все по-своєму, вона вражена несправедливими чутками, відвертою брехнею, ображена та скривджена. Суд закінчується тим, що Ганну Розсоху засуджують до примусових робіт. Вийшовши з зали суду, вона заходить купити собі води і бачить тих самих Рукавицю та Шила, які п’ють і сміються.
Сповнена горя та образи жінка втрачає свідомість й помирає… Так трагічно завершується життя Ганни Розсохи, простої селянки, яка увібрала у своїй вдачі найкращі риси народної душі. Поряд з історичними творами оповідання Ю. Мушкетика видаються читачеві не менш глибокими тематично, не менш цінними художньо.
Насправді, період СРСР також є окремою сторінкою історії, яка, на щастя, вже перегорнута, проте ми маємо пам’ятати не тільки про героїчне в нашій історії, але і про складні її часи, щоб повторити подвиги своїх славних пращурів і не припуститися їхніх помилок.
Суд над Ганною Розсохою – суд над народом?
- “Коротко, сильно і страшно пише ця людина”
- Комедія І. Карпенка-Карого “Сто тисяч” – одна з кращих сатиричних комедій в українській драматургії
Categories: Твори з літератури