Співзвучність поезії І. Франка з народопісенною творчістю

Титаном праці, видатним письменником, ученим, публіцистом, літературним перекладачем, видавцем, активним громадським діячем був Іван Якович Франко. Письменник мав великий дар класика – вміння промовляти не лише до своїх сучасників, а й до наступних поколінь. І. Франко писав: “Яко син українського селянина, вигодуваний чорним селянським хлібом, працею селянських рук, почуваюся до обов’язку… відробити ті шляхи, які видала селянська рука на те, “щоб я міг видряпатися на висоту…” Чи не тому в його творчості так багато народнопісенних

мотивів? Візьмемо хоча б цикл “Веснянки” зі збірки “З вершин і низин”. Вій цікавий перш за все з погляду творчої розробки поетом народнопісенних традицій. Так образ весни в народній творчості завжди пов’язувався з надіями, мріями людей про краще життя.

Буяє цвіт – і росте душа хлібороба. Народні місні веснянки славили прихід весни, пов’язуючи його з майбутнім урожаєм, чеканням особистого щастя. То ж і не дивно, що Фрапко, увібравши традиції української пісні, майстерно розвинув їх у своїй творчості.

У циклі “Веснянки” поет прихід весни пов’язує не тільки з новим урожаєм, а й із довгожданими суспільними змінами: Гримить! Благодатна пора наступає, Природу розкішний дрож пронимає, Жде спрагла земля плодотворної зливи, І вітер над нею гуляс бурхливий; І з заходу темная хмара летить – Гримить! Жанр веснянок використовувався українськими поетами і до Франка. Але це були переважно пейзажні малюнки, у яких ліричний герой милувався розквітаючою весняною природою. І. Франко ж вніс у цей жанр соціальні мотиви.

Так у вірші “Гріє сонечко” поет звертається до сучасників із закликом не бути байдужими у житті, активно протистояти несправедливості: Гей, брати! В кого серце чистее, Руки сильнії, думка чесная, – Прокидайтеся! Встаньте, слухайте весмогущого Поклику весни! Усі веснянки циклу об’єднані вірою в перемогу нового над старим, реакційним, що затримує світовий прогрес. Це голос душі поета, для якого смисл життя в боротьбі за щастя і волю трудящих.

Символом усього прекрасного, ніжного, благородного в людях є народнопоетичний образ червоної калини у вірші “Червона калина, чого в лузі гнешся?”, що входить у поетичну збірку “Зів’яле листя”: Червона калино, чого в лузі гнешся? Чого в лузі гнешся? Чи світла не любиш, до сонця не пнешся? До сонця не пнешся?

Червона калина в поезії Франка, як і в народних піснях, символізує дівочу вроду, ніжність, а дуб – втілення парубоцтва, сили, завзяття, ніжності. Поет у своєму творі трансформує ці образи-символи відповідно до нових соціальних умов. У вірші калина – це ніби збірний образ галицьких дівчат, для яких батьки готували один шлях – заміжжя. Але для людського щастя цього замало. Заклик до порушення старих сімейних і громадських традицій читається між рядками поезії.

Вірш “Ой ти, дівчино, з горіха зерпя…” теж має народнопісенну основу. Читаючи цю поезію, мимоволі пригадуєш чудові перлини українського пісенного жанру – пісні про кохання, до яких за своїми мотивами близькі твори Франка. Але “Ой ти, дівчино…” – твір цілком оригінальний, що сяє коштовним діамантом у скарбниці української класичної лірики. І радощі, і горе приносить ліричному героєві палка любов: Ой ти, дівчино, з горіха зерня, Чом твое серденько – колюче терня? Чом твої устонька – тиха молитва, А твоє слово Остре, як бритва?

Епітет “колюче терня”, безперечно, бере свій початок теж із народної пісні, де терен був завжди символом перешкод на шляху до щастя. Як бачимо, Іван Франко у своїх поезіях широко використовує образну систему і систематичні багатства народної творчості. У переважній більшості поезій, наприклад, збірки “Зів’яле листя” зустрічаємо повтори окремих словосполучень, які дають можливість краще організувати думку, роблять її виразнішою, емоційно забарвленою. Багато в поезіях епітетів, порівнянь, зіставлень, риторичних запитань. Усе це наближає віряіі поета до народної пісні. Багато з них завдяки своїй милозвучності, яскравості образів покладені на музику і стали відомими піснями. Безумовно, тут велику роль зіграло і те, що почуття, якими сповнені поезії Івана Франка, виходять за межі особистого життя однієї людини, хвилюють кожного.

Усі поезії І. Франка різні за характером, принципом відображення дійсності. Однак спільне для них – багатобарвність і неповторність Франкового поетичного слова, тобто те, що робить їх перлинами світового письменства. Нехай же збагачує і сьогодні душі поколінь ніжністю, нелегким вмінням кохати, благородством, шляхетністю лірика Франка!



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Співзвучність поезії І. Франка з народопісенною творчістю

Categories: Шкільні твори