Ти знаєш, що ти – людина? В. Симоненко Новела Томаса Манна мене вразила. Я розумію, що у світі людей завжди жили і будуть жити поряд правда і кривда, добро і зло, честь і безчестя, смерть і жага життя. Але ж, коли перед тобою так яскраво постають картини зневаги до людей, навіть знущання над ними, неприховане презирство, хочеться кричати, протистояти, будити сонне царство сплячих мізків тих, хто не хоче бачити, як їх відкрито і безсоромно зомбують.
У невеликому творі Т. Манн, німецький письменник, гуманіст XX століття, зумів відтворити тривожну атмосферу передвоєнної епохи – перед початком Другої світової війни. Події відбуваються в Італії. Саме з цієї країни розпочалося розповзання фашизму, цієї “коричневої чуми”, на яку хворіли люди. І не тільки окремі люди, а й нації! Т. Манн у новелі “Маріо й чарівник” показує гіпнотизера, що вийшов на сцену розважати людей.
Під одежею у нього прихована срібна нагайка. Чи люди – звірі, що до них застосовують нагайку? Але на це ніхто не звертає уваги. Маг, чарівник, фокусник, штукар – ось що цікавим, і приваблює людей. Вони чекають розваг і не помічають, як втрачають самих себе.
Гіпнотизер виявляє над залом свою повну владу: якась жінка вже подорож у Індією, хтось весело витанцьовує, хтось корчиться од нестерпною болю – і все це тільки тому, що так звелів, наказав, захотів Чіполло. Пін керує людьми, забирає у них їхню власну волю. А вони сміються. Чіполло витяг на сцену офіціанта Маріо, цього простого, щирого, сором’язливого хлопця, і привселюдно проник у таємницю його кохання.
Фокусник примусив юнака уявити, що перед ним його кохана дівчин Сільвестра; і Маріо в оманливому щасті цілує потворного горбаня… Мить блаженства – ляск нагайки – і Маріо “прокинувшись, від нього”. А люди сміються…
Усім весело, чари гіпнотизера густим туманом накривають людей, які навіть не замислюються над тим, що відбувається. їм весело. Т. Манн так яскраво описав виступ чарівного віртуоза, “майстра розваг”, що хочеться втекти з цього вечора, щоб не бачити і не чути, як “високошанована публіка Торре ді Венере” захоплюється “дивовижними” “приголомшливими феноменами”. Добре, що хоч Маріо не дав над собою посміятися. “Уже внизу Маріо зненацька обернувся, на бігу скинув руку вгору, і крізь оплески й сміх прорвалося два короткі оглушливі постріли”.
Маріо вбив чарівника. Дехто не розуміє: за що? Та за те, що Чіполло використав його, як якусь річ, за те, що фокусник не зважає на людську гідність, за те, що кожен має право на власну таємницю. Хто дозволяв Чіполло влізати в душу людини?
Він мав на це право? У літературного Маріо був прототип – офіціант, з яким такий фокус дійсно провели на сцені, але реальний “герой дня” ніскільки від цього не страждав. Письменнику ж усе боліло – він хотів достукатися до розуму і сердець людей, розкрити їм очі на ті жахи, які тягне за собою подібне масове “очумлення” людей. Італійців “загіпнотизував” Муссоліні, німців – Гітлер, радянських людей – Сталін, є такі “гіпнотизери” у нашому житті і тепер. У всіх у них була і є символічна нагайка, якою вони керують натовпом.
Але ж якщо ми – вільні люди і хочемо жити в демократичній державі, то маємо навчитися жити без примусу і без нагайок, бачити в людях рівновеликих собі, поважати один одного. Сенс бунту Маріо якраз у цьому, він ніби говорить: “Люди, схаменіться, бо ви – люди!” Своїм пострілом Маріо збиває пиху “надлюдей”, будить сонних, спонукає до активної життєвої позиції тих, хто | ще роздумує.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Сенс бунту Маріо
Categories: Твори з літератури