На розвінчання тупої поліцейсько-охоронної сили самодержавства Мирний, після кріпосників, чи не найбільше віддав своєї сатиричної майстерності. Погляньмо на товариша прокурора ІПестірного в епізоді відвідин Телепня в тюремній камері. Розчинилися двері. Увійшло двоє.
Одного Телепень упізнав відразу. “Другий молодий, з русявою бородою, удягнений у чорну сукняну одежу з золоченими гудзиками і з темно-зеленим, гаптованим золотом, коміром; через незастібнуті поли біліла біла, як папір, сорочка; на жилетці бовтався золотий ланцюжок” . І вже потім Петро помічає знайомі жовто-зелені очі та “білі, тонкі та довгі, мов голочки”, зуби – провідні деталі портрета ІПестірного, кількаразово підкреслювані в повісті.
Персонаж у цій картині постає своїм офіційним мундиром, що сидів на ньому, як улитий, органічно злився з його людською сутністю, чому допомагає кольористичний збіг зубів із сорочкою, очей з коміром. Людина-мундир! Особливо це місце виділяється тому, що більше докладного опису одягу в творі немає.
Це саме спостерігаємо і в промовах повітового “ліберала” Саєнка та губернського чиновника у романі “Хіба ревуть воли…”. З тією відмінністю, що автори наводять не цілісні уривки, а короткі, фразові цитації у своєму викладі їхніх промов. У Саєнка газетні фрази “иптеллектуальпая деятельность”, “алтарь обгце-ствениого благоиолучия” є образотворчими, характеризують його як провінційного ціцерона, що любив похизуватися перед повітовим панством своєю газетною “вченістю”.
Вірним слугою дворянського класу виступав губернський чиновник з його проповіддю “союза с привилегированньїм сословием” адміністрації, оберігати державний лад від “напора безумннх социалистических идей” . Відбір стержньових самовикривальних фраз-цитат теж служить надійним сміховим інструментарієм у прозі Мирного.
Ще більше, як слова, характеризують персонажів їх діла – вчинки. Згадаймо вияви дитячого кар’єризму, свого роду професіональну “практику” Шестїр-ного в доносах на свого однокашника Жука; тварин-по-хворобливу, справді хижу ненаситність Попенка, зокрема епізод із пайкою хворого Телепня, яку похапцем проковтнув семінарист, а потім клявся-божив-ся і заперечуючи, і стверджуючи свій несусвітній нчинок. А ще долю Веселого Кута, якого від мертвого казнокрада перебрав до своїх рук “полум’яний” викривач злочину Лошаков, що підводить жирну сатиричну риску під його красномовством та й поняттям дворянської честі.
На подієвій, ситуативній іронії зведена новела “Лови”. Твір невеличкий, подій не багато, розвиток їх стрімкий. Молодий, запопадливий пристав одружився на панночці-інститутці Гирівні.
Десь по медовому тижні “солодких поцілунків, палких обіймів” приставу усміхнулася перспектива посісти поліцмейстерське крісло: тільки великого злочинця треба піймати. Пристав їде на лови, а його молода – буцім до подруги на село. Замість злочинця, кандидат у по-ліцмейстри упіймав… свою жінку в готельному номері ІІ армійським офіцером. Викривавчим моментом все-ндпого кар’єриста з охранки є кінцева сценка, де другого дня пристав, щоб заперечити чутки, не впасти її очах начальства, прогулюється в міському саду попідруки з невірною дружиною. “Незабаром його зробили поліцмейстром…” .
Розповідь у новелі ведеться співчутливо-сентиментальним тоном, навіть з використанням пісенних елементів: “Не вітер-буря в темному лузі хилить тсшолго: веселе слово вабить, чарує дівоче серце!” . Така навмисна піднесеність сприймається, звичайно, в іронічній тональності. Та, врешті, й увесь співчутливий фон містить у собі “схований під вуса” сміх, глузування. І вже вбивчим сарказмом звучать ці ж елементи в несподіваній кульмінації та в ще несподіванішій розв’язці. Нікого не осуджує автор прямо оцінними засобами.
Осуд, викриття суто сюжетне, ситуативне. “Зроблено прекрасно”,- писав про цю новелу І. Франко в одному з листів.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Сатира в оповіданнях Панаса Мирного
Categories: Твори з літератури