Правдошукацтво російського селянина у віршах Некрасова

Некрасов має повне право на назву мислителя. Мало того, це – мислитель глибокий і чесний. В основі його лежить висока гуманність і любов до своєї батьківщини, не під далеким від дійсності уявленням батьківщини, а під живим, діючим образом народу.

Я б назвав м. Некрасова народним поетом, якщо б прозвання це не було замарано естетиками, що додавали його до всякої нечистоти. Народним поетом я назвав би м. Некрасова тому, що герой його пісень один – росіянин селянин

Але він говорить про нього, звичайно, як людина розвитий, як говорив Добролюбов;

він не “співає” його, а думає про нього, про його лиха й гору, не обмежується звичайним зображенням страждання, але мислить про нього й думки св, глибокі й світлі, передає в прекрасних, вільних віршах, у яких Н. А. Некрасов без перебільшень укладається народне мовлення і які далекі поетичних метафор і алегорій

Дуже мало в м. Некрасова віршів, де героєм є не народ. Герої його, крім народу, – ті трудівники й страждальці, які працювали мислию або справою й, хоча не посередньо, але принесли свою легатові

По предметі своєму, по своєму герої вірша м. Некрасова не мають рівних у всій російській літературі Читачі, без сумніву, пам’ятають ту страшну картину в поемі “Мороз, Червоний ніс”, де нещасна вдова-селянка повільно замерзає, байдужа до холоду, поринувши у свої тяжкі думи. Сумні її думки, і пригадуються їй смутні сцени. Тільки коли смерть уже охопила неї, коли воєвода-мороз уже торкнувся її, коли вже… Дарьюшка очі закрила, Сокира упустила до ніг, їй бачиться дивовижна, рожева картина світлого, щирого щастя.

Ця картина є самий повний ідеал щастя, який тільки могла створити фантазія селянки, але, звичайно, небагато додасть до нього найрозвиненіша людина, самий великий геній у мріях про сучасне благополуччя людей. Основні елементи цього благополуччя тут усе: любов, достаток і приваблива праця чистої, прекрасної природи. Це та вершина благополуччя, на якій людині залишається ще тільки шукати насолоду в науці й у мистецтві; цей той щасливий стан, де можна з повним правом проповідувати науку для науки й мистецтво для мистецтва.

Нарешті, це той результат, до якого прагне весь прогрес і в якому насолода свободною любов’ю, вільною працею й здоровою бідністю изгладило навіть болісний спогад про минуле рабство й убогість. Хто не зрозуміє етого, хто пройде повз цю картину равнодушно або з банальними похвалами, той вульгарний філістер, що не бачить нічого далі свого носа й носів свого кружка. Від такого пана можна навіть очікувати, що він залишиться незадоволений тим, що ця картина представлена маренням умираючою, а не дійсністю.

Але зрозумійте ж ви, нарешті, безнадійні філістери, що в дійсності нічого подібного ні, що якби в мінуту смерті селянці марилося її дійсне минуле, то вона б побачила побої чоловіка, не радісна праця, не чисту бідність, а сморідну вбогість. Тільки в рожевому чаду опіуму або смерті від замерзання могли стати перед нею ці дивовижні, але ніколи не колишні картини

Вам робиться моторошно від цієї сцени смерті Дійсно, є від чого жахнутися, і якщо приголомшливе зображення нещастя є саме по собі протест, те, звичайно, протест цей так само сильний, як велике горе, представлене поетом Але хто не причетний філістерству й вульгарності кружків, той, прочитавши передсмертне марення Дар’ї, зрозуміє, що наскільки сильно протест, настільки ж високий і ідеал, поміщений поруч із протестом, або, краще, у ньому ж самому. М. Некрасов часто зупиняється на долі російської жінки взагалі, особливо ж на долі селянки, і, щоправда, ніде не показав він нам у рожевому світлі її сьогодення

Візьмемо хоча б ІІІ частина його віршів, де в “Дешевій покупці” він представив жінку із кріпосного побуту.

Созданье бездомне Поневолене грубим невеждою!

В “Лицарі на годину” жінку-дружину й матір, про яку він говорить.

Всю ти життя прожило нелюбима, Всю ти життя прожило для інших, З головою, бурам життя откритою, Все своє століття під грозою сердитою,

Простояла ти, грудьми своєї Захищаючи улюблених дітей. И гроза над тобою разразилася! Ще сумніше частка селянки:

Частка – ти! – російська доленька жіноча! Навряд чи сутужніше знайти. Немудро, що ти в’янеш до часу, російського плем’я, ЩоВсевиносить,

Многострадательная мати!

И поет показує нам і дружину, і мати, показує у всій безвихідності її горя, у всьому жаху її долі. Я б запитав читача: чи можливо це подання, чи наклеп на російське життя ці слова, чи правда, що частка жінки було так сумне, як зображує неї м. Некрасов? Але запитувати було б зайво, тому що кращою відповіддю на такі питання служить те, що все, що є кращого в Росії, читає Некрасова й вірить йому.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)


Правдошукацтво російського селянина у віршах Некрасова

Categories: Твори з літератури