Мовчазний Новослобідський ліс… Про що він думає? Що пригадує?
Які таємниці нашої історії зберігає? Я ступаю кілька кроків і завмираю. Тиша захоплює мене. Але ось налітає вітер і все відразу оживає.
Прокидаються дерева, і кидають із себе сонячне листя – листи осені. Перебираючи кожний листок, нарешті знаходжу лист, адресований тільки мені. Що він розповість?
Подивимось у вічі вікам…
Переді мною постають картини довоєнної Нової Слободи – нашого села. Бідність, колективізація, щоденна тяжка праця.
У нашому селі колись жила звичайна сім’я – Параска та Олександр Бакаєви. 1927 року в них народився син. Роки минали… І ось хлопчикові Дмитру вже виповнилося чотирнадцять років, він закінчив сім класів, попереду канікули, прекрасна пора для відпочинку і допомоги батькам.
Але… У життя нашого народу раптом прийшла біда – Велика Вітчизняна війна.
Страх, паніка, невизначеність панували скрізь. Майже всі чоловіки пішли на фронт, Дмитро теж мріяв туди потрапити і тому просився зарахувати його бійцем до війська. Проте щоразу йому відмовляли через юний вік.
Після кількох відмов Дмитро твердо вирішив готуватися у партизани.
Одного разу військова розвідка повідомила про маскування поблизу нашого села німецької мотопіхоти. Дані потрібно було уточнити. Начальник штабу викликав до себе Дмитра і попросив його та ще двох хлопчаків перевірити урочище біля села. Хлопчаки блискуче виконали завдання: все розвідали і доповіли.
Відтоді вони не раз допомагали розвідці. Ще б пак – на неповнолітніх хлопчаків ніхто не звертав уваги. Вони, крім того, ще й маскувались: то вдягнуться, наче пастухи, то ходять, граючись, ніби прості сільські дітлахи.
А на фронті тривали жорстокі бої. З часом і завдання для юних розвідників ускладнились. Одного разу вони виявили розташування німецьких гранатометів, і це допомогло знищити ворога.
З осені 1941 року почалася окупація нашого краю. Німецькі війська увійшли в Нову Слободу. Розстріли, свавілля, пограбування, катування – усі ці біди зачепили чи не кожну родину.
А Дмитра не залишали думки про партизанський загін. Навесні він із товаришами, ризикуючи своїм життям, збирав на полях зброю, після того як з поля зійшов сніг. Із цими знахідками він із двома товаришами таки пішов до партизанів.
Двох Іванів, яким уже виповнилося вісімнадцять років, одразу зарахували до партизанського загону. А ось Дмитра не хотіли брати, незважаючи на принесену зброю, бо він був ще неповнолітнім. Повертатись до села хлопець уперто відмовився, так і став партизаном. Це сталося в червні 1942 року, коли в цьому ж лісі, яким я зараз прогулююсь, стояв Путивльський партизанський загін Сидора Ковпака.
Цей загін вів активну діяльність, висаджував у повітря ворожі потяги, підривав мости, якими мало їхати німецьке поповнення.
А через кілька тижнів сталася велика трагедія в нашому селі. Дмитро дізнався про це від розвідників. Це трапилося саме на свято Івана Купала – 7 липня.
З самого ранку лунали автоматні черги, чулися вибухи, страшні крики, лемент та зойки… Каральна експедиція знищила майже все село – і старих, і малих. І лише небагатьом пощастило вижити. Серед цих щасливців була і Дмитрова мати Параска. Коли хлопець зустрів її, вона, плачучи, дала йому вузлик сухарів та маленький образок.
Жінка вірила, що Бог збереже її дитину і поверне додому живою, хоч у ті часи радянська влада забороняла вірити в Бога й пропагувала атеїзм.
Той образок Дмитро Бакаєв проніс крізь усю війну. А на його молоду долю випало чимало: і бойове поранення, голод і холод, і загибель командира, якому хлопець допомагав, і тяжкі партизанські операції в Карпатах.
За бойові заслуги Дмитра Бакаєва нагородили медаллю “Партизану Вітчизняної війни II ступеня”. У серпні 1944 року Дмитро повернувся в рідне село Нова Слобода.
Минули роки… Зараз нащадки партизана Дмитра Бакаєва мешкають у місті Харкові. Але ми, односельці, ніколи не забудемо подвигу нашого земляка.
Ми вдячні всім воїнам, які віддали своє життя, захищаючи наш край від німецьких загарбників.
Прогулюючись лісом, я думаю, що кожен листочок – це справді листи до нас. А в цих листах крізь віки, крізь роки надсилає історія імена тих людей, хто за свободу рідного краю важив власним життям.
Подивимось у вічі вікам
Categories: Шкільні твори