Дослідник Рождествин помітив, що розвитку почуття природи в Лєрмонтові сприяли літературні впливи – вплив Руссо, Шатобриана й Гейне. Мир природи й цивілізації протипоставлені у творчості поета. І в цьому Лєрмонтов найбільш близький Толстому, у добутках якого природність людського поводження й гармонійність особистості визначається близькістю людини до природи. Проаналізуємо опису природи у романі Лєрмонтова “Герой нашого часу”.
Функції пейзажу в цьому романі різні.
Картини природи тут – це й тло, на якому відбувається дія, і засіб характеристики персонажів, і засіб передачі їхніх почуттів і настроїв, і засіб поглиблення філософської проблематики роману. Перший пейзаж роману ми зустрічаємо в повісті “Бела”, Це вид Койшаурской долини У цьому описі передані враження оповідача – проїзного офіцера й літератора, Що Став попутником Максима Максимича. Офіцер цей на Кавказі порівняно недавно, тому сприйняття його свіжо, всі враження відрізняються новизною й безпосередністю. “Славне місце ця долина!
З усіх боків гори неприступні, червонуваті скелі, обвішані зеленим плющем і увінчані купами чинар, жовті обриви, покреслені вимоїнами, а там високо золота бахрома снігів, а внизу Арагва, обійнявшись із іншою безіменною річкою, що галасливо виривається із чорного, повного мглою ущелини, тягнеться срібною ниткою й блискає, як змія своєї чешуею”.
Характерно, що опис Койшаурской долини дано в повісті двічі. От другий вид її: “… під нами лежала Який шаурская долина, пересічна Арагвой і іншою річкою, як двома срібними нитками; блакитнуватий туман сковзав по ній, тікаючи в сусідні тіснини від теплих променів ранку; праворуч і ліворуч гребені гір, один вище іншого, перетиналися, тяглися, покриті снігами, чагарником; удалині ті ж гори, але хоч би дві скелі, схожі одна на іншу, – і всі ці сніги Горели рум’яним блиском так весело, так яскраво, що здається, отут би й залишитися жити навіки…
” Опис Лєрмонтовим Койшаурской долини перетинається з пушкінським описом її в “Подорожі в Арзрум”. Однак у двох пейзажах є й розходження Як зауважує В. Шкловский, пушкінський опис тематично й порівняно коротко. Лєрмонтов же “як би затримується” у пейзажі, використовуючи безліч яскравих фарб, передаючи свої відчуття, вставляючи філософські зауваження. У цих пейзажах письменник використовує колірні епітети, метафору, образні порівняння.
Взагалі, пушкінські описи природи в прозі більше лаконічні, найчастіше вони не пов’язані з безпосередніми почуттями героїв, але нерідко передають філософські роздуми автора, створюють у добутку певні мотиви, настрій. Такі багато пейзажів в “Капітанській дочці”. Пейзаж Лєрмонтова більше докладний, картини природи в нього не тільки незмінно пов’язані з людськими почуттями, але й дані в суб’єктивному сприйнятті героя.
Часом для письменника характерна “фізіологічна точність в описі почуттів і відчуттів” у сприйнятті природи людиною, “гострий і тверезий аналіз їхнього походження або їхніх сутностей”.
Лєрмонтов використовує в пейзажах яскраві, соковиті фарби. У колірному спектрі тут присутні срібного, темно-синього, темно-лілового, сірого, блакитного, золотавого, зелений кольору. Але в пейзажах роману важливий не тільки колірне тло, але й заходи, звуки, висвітлення Дослідник Фишер зауважує, що пейзажі Лєрмонтова многозвучни, рухливі, пластичні, і здобувається ця пластичність завдяки “дотикальним відчуттям”, письменник “передає відчуття спеки й холоду, жари й свіжості, заходів”, И в цьому Лєрмонтов близький Толстому й Тургенєву.
От один з пейзажів у повісті “Бела”: “Тихо було все на небі й на землі, як у серце людини в мінуту ранкової молитви; тільки зрідка пробігав прохолодний вітер зі сходу, піднімаючи гриву коней, покриту інеєм. Ми рушили в шлях; … здавалося, дорога вела на небо, тому що скільки очей міг розглянути, вона все піднімалася й, нарешті, пропадала в хмарі, що ще з вечора відпочивалася на вершині Гуд-Гори, як шуліка, що очікує видобуток; сніг хрумтів під ногами нашими; повітря ставало так рідке, що боляче було дихати; кров поминутно доливала в голову, але з усім тим якесь втішне почуття поширилося по всіх моїх жилах, і мені було якось весело, що я так високо над миром…” Природа прирівняна у творчості Лєрмонтова до Божественного початку.
У цьому пейзажі автор підкреслює це порівнянням. Тут використаний емоційний епітет, метафора, образне порівняння. Пейзаж тут дається письменником у динаміку, у дії. Створюється ця динамічність за допомогою таких елементів пейзажу, як дорога, що хрумтить сніг, хмара.
Взагалі, хмари, хмари, тумани відіграють величезну роль у пейзажах Лєрмонтова. В “Герої нашого часу” ми часто зустрічаємо ці природні образи. “Густий туман” тут ллється хвилями з ущелин, “тумани, клубити й ізвиваючись, як змії”, сповзають “по зморшках сусідніх скель”, “сіра хмара” відпочиває на вершині гори Інший пейзаж повести даний уже в сприйнятті оповідача й Максима Максимича. “От нарешті ми піднялися на Гудгору, зупинилися й оглянулися: на ній висіла сіра хмара, і його холодний подих загрожувало близької бурію; але на сході все було так ясно й золотисто, що ми, тобто я й штабс-капітан, зовсім про нього забули…
Так, і штабс-капітан: у серцях простих почуття краси й величі природи сильніше, живее в сто крат, чим у нас, захоплених оповідачах на словах і на папері”. Пейзаж цей характеризує вже більшою мірою Максима Максимича. Ми довідаємося, що штабс-капітан близьк до природи, любить і розуміє її, що свідчить про цілісність натури Максима Максимича, і безпосередності його почуттів і сприйняття Оповідач міркує тут про вплив природи на людину й зауважує, що “віддаляючись від умов суспільства й наближаючись до природи, ми мимоволі стаємо дітьми; все придбане відпадає від душі, і вона робиться знову такою, какою була ніколи”.
Саме цю дитячість він помічає потім у Максимі Максимиче. В основі сюжету повести “Бела” лежить романтичний мотив – втеча героя із цивілізованого миру в мир природи, любов до “дикунки”. Відповідно, пейзажам теж свойствен романтичний колорит: “…
Хороводи зірок дивовижними візерунками спліталися на далекому небокраї й одна за другою гаснули в міру того, як блідуватий відблиск сходу розливався по темно-ліловому зводі, опромінюючи поступово круті спадистості гір, покриті незайманими снігами”. Романтичним колоритом перейнята й повість “Тамань”. Відповідно, картини природи тут таємничі й загадкові: ніч, тихий місяць, берег моря й піна валунів, темно-сині хвилі, що піднімається на море туман.
Ці картини нагадують нам традиційний сентиментальний пейзаж.
Однак у Тамані Печорин зіштовхується із грубою прозою життя, історія його перебування там далека від сентиментальності. Тому пейзаж тут – це естетическое сприйняття героя, відношення його до життя в цілому. Аналогічне значення першого пейзажу в повісті
На захід пятиглавий Бешту синіє, як “остання хмара неуважної бури”; на північ піднімається Машук, як волохата перська шапка, і закриває всю цю частину небокраю; на схід дивитися веселіше: унизу переді мною майорить чистеньке, новеньке містечко, шумлять цілющі ключі, шумить різномовна юрба, – а там, далі, амфітеатром нагромаджуються гори все синє й туманнее, а на краю обрію тягнеться срібний ланцюг снігових вершин, починаючись Казбеком і кінчаючись двоголовим ельборусом… ” Тут Печорин “импрессионистски вводить читача в зображення своїх настроїв за допомогою своєрідної ліричної інтродукції, присвяченої емоційному опису природи”. Пейзажі у романі часто використовуються як засіб характеристики героя.
Так, письменник неодноразово підкреслює любов Печорина до природи, його глибинний, нерозривний зв’язок з нею. “…Я люблю скакати на гарячому коні по високій траві, проти пустельного вітру; з жадібністю ковтаю я запашне повітря й спрямовую погляди в синю далечінь, намагаючись уловити мрячні нариси предметів, які щохвилини стають усе ясніше і ясніше. Яка би прикрість не лежала на серце, яке б занепокоєння не млоїло думку, усе в мінуту розсіється: на душі стане легко, утома тіла переможе тривогу розуму.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Пейзаж і його функції у романі Герой нашого часу Лєрмонтова М. Ю
Categories: Твори з літератури