Образ українського героя в творчості Івана Багряного

Справжнє прізвище – Лозов’яга. Народився в с. Куземин на Полтавщині у родині сільського муляра. Навчався у робітничій профтехшколі, потім – у Краснопільській художньо-керамічній. Вчителював.

У 1926 р. вступив до Київського художнього інституту, але не отримав диплома як “політично неблагонадійний”. У 1932 р. “за контрреволюційну і націоналістичну діяльність” був відправлений на поселення до Далекого Сходу. Звідти спробував тікати, за що потрапив на три роки до табору. У1938 р. його знову арештовують, за відсутністю матеріалів

для засудження Багряного звільнюють під нагляд. Під час Другої світової війни потрапляє до народного ополчення, працює в ОУН.

У 1944 р. емігрує до Німеччини. Там засновує газету “Українські вісті”, видавництва, багато перекладає, стає лідером Української революційної партії, входить до складу МУРу, очолює Українську національну раду. Передчасно помер від сухот.

Поет, прозаїк, публіцист. У 20-х роках входив до письменницьких організацій “Плуг”, МАРС. Розпочинав як поет, відомий передусім як автор романів “Тигролови” , “Сад Гетсиманський” , “Огненне коло” , памфлету “Чому я не хочу вертатися до СРСР”, які викривають злочинницьку політику уряду Радянського Союзу, спрямовану на знищення людини.

Однією з. найопукліших особливостей багрянівських текстів є образ українського героя, котрий зазвичай є центральним персонажем даного твору. Головною причиною культивування образу сильної особистості вважаємо історіософські пошуки письменника. Потоптання національної революції, знищення творчої еліти революційного покоління, поразка Повстанської армії в Другій світовій війні ставить Багряного перед проблемою “неісторичності” своєї нації, її керованості обставинами. Автор наголошує, шо історію творять особливі люди разом із своїм народом – вихідці з мас, розвинуті, себе-створені, кращі його представники, які через всебічне інтелектуальне, національне, фізичне самовдосконалення є творцями ідей. Сильні, непересічні особистості відрізняються надлюдськими рисами: феноменальним ресурсом організму і всебічною обдарованістю – пам’яттю, інтелектом, моральною твердістю. Цей образ наближається до романтичного поняття генія або героя: “Що значить неможливо?

Як не існувало й поняття не вмію. Він з школярських років полюбив англійську, кимсь розказану йому, відповідь на запитання – чи вмієте грати на роялі? – не пробував, може, й умію”.

У поемі “Скелька” кріпак-заколотник Данило демонструє мужність, хитрість, організаторські здібності; риси характеру Ольги – моральний максималізм, сміливість, незалежність мислення й дій; у тексті “Людина біжить над прірвою” український Мересьєа – Максим Колот – кілька тижнів без їжі йде по снігу майже босоніж, отримує духовну перемогу над усіма мучителями; в “Саду Гетсиманському” Андрій Чумак проявляє нереальну витривалість”у в’язниці; протагоніста сатиричної поеми “Антон Біда – Герой труда” характеризує велич прошення ворогів. Героїв Багряного бояться їхні слідчі й охоронці – Многогрішного – Медвин, Чумака – Сергєєв і наглядачі. Сміяна – Сазонов.

Початок XX століття ознаменувався розвитком технології, революційним рухом у багатьох країнах, “сп’янінням” від глибини суспільних і світоглядних перетворень. У зв’язку з цим з неменшою гостротою стояла проблема лідерства, гідного проводу для української республіки. Багряний вірить у здатність людей, а не економічних чинників, впливати на хід історії. Сильні, сміливі особистості є “обранцями” Бога, з ними завжди благословення, сприяння, усмішка долі.

У “Тигроловах” ця ідея виражена в низці прислів’їв, які прославляють ризик і силу: “Сміливі завжди мають щастя”; “Бог не без милості, козак не без щастя”. Саме “сміливі” є елітою, справжньою аристократією. Належність героїв Багряного до нової аристократії також базується на твердості їхніх переконань, оптимістичному настрої, видатних особистих якостях.

Принципові тенденції побудови такого образу наявні вже в ранній поемі “Скелька”. У центрі всіх художніх колізій – лідер, якого відрізняє непересічна вдача і зв’язок із традицією – він нащадок старої еліти:

Данило був-так ніби отаман; Хоч молодий, але розумний, смілий. Він виглядить, як справжній син козачий. . Так часто марив він серед липкої мли – Як встане слава, й бій кривавий гряне, І блисне меч… Гей, сили в нім гули, – Недаром же батьки колись були

У Гадяцькому полку чотарями.

У зрілій творчості письменника схема центрального персонажа лишається майже без змін. Неоаристократ Андрій Чумак із “Саду Гетсиманського” підтримує свій безумовний авторитет перевагою над охоронцями і енкаведистами та глибиною впливу на людей. Надлюдська природа нової раси панів проявляється в перемозі над світом природи, власними ілюзіями, а також у перемозі над іншими націями: росіянами, італійцями й німцями. Попри всю неоднозначність багрянівської версії українських провідників, вона може прислужитися при створенні національної аристократії, без якої неможливі розбудова й збереження вітчизняної культури.





Образ українського героя в творчості Івана Багряного

Categories: Твори з літератури