Новела “Мати божа”

Невідома жінка закликає свою співбесідницю покладатися на власні, а не на “вищі” сили й офірувати їх соціально знедоленим так само, як вона, мати божа, віддала навіть свого єдиного сина на смерть заради “правди і любові” до народу.

Новела “Мати божа” постановкою деяких питань, характером розгортання психологічного конфлікту має чимало спільного з “Інтермеццо” М. Коцюбинського. Та, однак, коли в “Інтермеццо” проблема митця й суспільства розв’язується на основі революційно-демократичного розуміння його завдань, а звідси робляться й глибокі ідейно-художні узагальнення, то в новелі О. Кобилянської вона розв’язана із загальнодемократичних, гуманістичних позицій.

Тема долі талановитої жінки-митця в умовах буржуазного світу, порушена мимохідь у “Царівні”, стає основною в оповіданнях “Ітрготіи рЬапІаз’іе” та “/аЬе теїап-соїідие” .

Конфлікт у новелі “Ітрготіи рпапіазіе”, як і в багатьох інших творах письменниці, будується на морально-етичній основі. Розгортається конфлікт не прямолінійно, він міцно захований у

підтексті твору. Розповідь спочатку дається у формі спогаду, потім переходить у медитацію про незавидну долю героїні. З дитинства дівчина відзначалася особливою вдачею: складною і вразливою психікою, багатою фантазією, великою жагою до краси і творчості. По-дитячи щиро дивиться вона ясними, широко відкритими очима на світ і сприймає його в усіх барвах і тонах.

Коли ж уперше почула акорди справжньої музики, була вражена до сліз і не могла вже забути її. Особлива, поетична вдача дівчини давала підстави сподіватися, що з неї виросте майбутня слава. Вона “займалась малярством, писала, старалась усіма силами заспокоїти в собі ненаситну жадобу краси” . Та сподівання на “майбутню славу” не справдились, її талант не розквітнув на всю широчінь.

Між задатками, що спостерігалися в дитинстві, і тим, що виявилося в зрілі роки, лежить неперехідна прірва. Не знаходить вона й особистого щастя, бо не мала вона в собі того, що прив’язує буденних людей на довгий час, бо була занадто оригінальна, замало нинішня своїми думками йГ почуваннями. У новелі не наголошується на тих причинах, що перешкодили розквітові таланту.

Письменниця дає можливість читачеві лише відчути, що на перешкоді були консервативні традиції того середовища, в якому жила дівчина.

“їтрготіи рЬапІазіе” має своєрідну внутрішню структуру. Складається новела з чотирьох фрагментарно написаних частин, пройнятих настроєм ліричного суму за долю талановитої особистості в умовах буржуазної дійсності. Цей настрій підкреслюється і за допомогою рефрену. Вся розповідь – піднесено-лірична, дає враження, ніби авторка розповідає про свої власні переживання. “Я сама то та “звихнєна слава”,- каже лірична героїня.- Я вижидаю щастя щодня і щогодини.

Я відчуваю, як життя лежить переді мною не як щось сумне, безвідрадне, важке до перенесення, але якби один пишний, святочний день, гаряче пульсуючий, приваблюючий, широкий, пориваючий образ або немов як соната. Так немов музика” .

В оповіданні перший варіант якого був написаний відразу після тема долі митця розкрита значно глибше. Велику подібність бачимо і в образах обох творів. Точніше, в образі Ганнусі є дальше, поглиблене розкриття тих якостей, що властиві героїні з попередньої новели. В оповіданні “Уаїзе теїапсо-Іісще” характери більш гармонійні, індивідуалізовані і повнокровніші.

Зовнішньої дії тут також небагато, наголос робиться на почуттях, думках і душевному стані персонажів, зумовлених обставинами життя.

Починається оповідання лірично зворушливим спогадом, в якому говориться про емоційну силу музику, про її вплив на людину. Сумний колорит цього спогаду відповідає змістові основної частини твору, де розкривається трагічна доля талановитої піаністки. Подібним роздумом і закінчується оповідання,

З головною героїнею Софією, душа якої “складається з музичних тонів”, знайомимось не зразу. Спочатку перед ‘нами вимальовуються образи двох подруг – Ганнусі й Мар-тй. Ганнуся – “новий тип” жінки, що хоче бути “викінче-ною у всьому”, що прагне “розвинутись на повну силу”. Вона – натура пристрасна, вразлива, неврівноважена і водночас “незвичайно доброго серця”.

В навколишньому світі “все їй здається надто сірим, буденним, люди без виразних рис, характеру, дрібнодухі. Палка мрійниця, з високими романтичними поривами, “розпещена і претенсіональна”, Ганнуся хоче все взяти від життя. “Я – артистка і живу відповідно артистичним законам, а ті вимагають трохи більше, як закони такої тіснопрограмової людини, як ти! – каже вона Марті, коли та стримує її.- Ти можеш обмежитися на своїм грунті, бо мусиш; він вузький, але має поле широке, безмежне, і тому я живу таким життям. Тепер іще не вповні таким, але колись пізніше, як стану цілком своїм паном,- розмахну крилами під небеса.

Так наказує, чуття артистичне” . Але досить зіткнутися Ганнусі з незначними труднощами, як вона впадає в розпач, “кидає речами об землю, розкидає ескізи, проклинає свою долю… воліє б таки зараз осліпнути, як бути дальше маляркою…” . Цілком слушно каже Марта, що ця дівчина “багато речей у життю” брала страшно легко, ледве доторкалася їх крилами своєї вибагливої душі”.

Бурхлива романтична вдача героїні вміло розкривається через портретні деталі, емоційно-піднесену, романтично забарвлену мову. Для емоціонального посилення вислову Ганнусі речення її мовної партії часто починаються дієсловом-присудком з дальшим кількаразовим повторенням його, нагнітанням означень тощо. “Най надходять на нас ті страшила, якими лякають перед незамужністю, як – самітність, безпомічність, дивацтво і т. ін. Ми не будемо самітні.

Не будемо смішні, не будемо, так сказати б, бідні. Будемо мати своє товариство… будемо собі жити по душі… Будемо людьми, що не пішли ані в жінки, ані в матері, а розвинулись так вповні…” .

З такою метою часто використовуються градація, риторичні запитання, повтори.

Мова Ганнусі насичена метафорами, епітетами, властивими для романтичної поетики: “розмахну крилами під небеса”, “я чекаю розцвіту душі”, “моє поле широке, безмежне” тощо. Вони яскраво відображають романтичні поривання душі Ганнусі.

Артистка скрізь шукає ідеалу, краси й гармонії – і в людині, і в її почуттях, і у взаєминах між людьми. Але її ідеали, її прагнення надто абстрактні і невизначені. З реальним оточенням вона не рахується, сприймає навколишню дійсність у тих умовних формах, що підказуються їй романтичним мистецтвом, яким вона пристрасно захоплюється, і вважає себе “німим послухачем таланту”.

Але розуміння мистецтва у неї обмежене, її талант не запліднений великою суспільною метою.

Нещаслива Ганнуся і в особистому житті. її мрії про ідеальну людину не здійснюються. Ганнуся надто вже “нова”, експансивна і неврївноважена жінка. Критики свого часу закидали письменниці, що образ Ганнусі, як і Софії Дорошенко, не типовий.

Ці думки слушно спростовував Лев Турбацький ‘.

Іншою виступає її подруга Марта. Це лагідна, стримана, без високих польотів, без “артистичного обдарування” дівчина. Не має вона “жодних претензій до титулу вибраної істоти” або “расової людини”, як Ганнуся.

Марта не мріє про Італію, про пристрасні і бурхливі “хвилі життя”, вона знаходить задоволення в простій праці, яку завжди виконує з любов’ю. Життєві прагнення Марти невеликі: вона хотіла бути вчителькою, тому й “вчилася музики, і язиків, і прерізних робіт ручних, ба і все інше, що лише можна було…”

Марта – натура глибша від Ганнусі. Вона справедливіше судить про людей і прагне побачити в людині насамперед усе добре. Вона готова обнімати увесь світ і допомагати кожному, зогріваючи теплом свого серця.

В образі Марти письменниця поетизує кращі риси жіночого характеру.





Новела “Мати божа”

Categories: Твори з літератури