Не дивись на силу рук, а дивись на силу серця

У мене багато друзів. Але по-справжньому прихилився я до Сашка Арнаута. Нін старший за мене на два роки. Сашко захоплюється боксом, у нього сильні руки, широкі плечі. Одного разу він посадив мене собі на плечі й почав присі­дати.

Здавалося, цим присіданням не буде кінця. Але тут втрутилася баба Даша, наш двірник. Вона сказала, що так і надірватися недовго.

Сашко послухався бабу Дашу й опустив мене на землю. Потім зробив стійку на руках, немов показуючи, іцо він анітрішечки не втомився.

Усі дівчата нашого двору були у захваті від мого друга. Деяких із них він балу­вав: то цукерку дістане з кишені й пригостить, то яблуко дасть.

А ще Сашко захопився шахами й мене прилучив до цієї гри.

Якось після шахової партії у мене вдома я пішов проводжати друга. На першо­му поверсі під батареєю ми побачили у картонній коробці кошеня. Воно жалісно нявкало. Якась добра душа улаштувала бідоласі тимчасове помешкання. В коробці постелили ганчір’я, поклали якусь їжу.

Кошеня тужно дивилося на нас.

Тут мій друг нахилився й узяв коробку з кошенятком. Я здивовано спостері­гав за Сашком.

– Навіщо воно тобі? – запитав я.

– Кошенятко красиве. Бачиш, воно руденьке, а спинка – біла. Я давно мріяв про кота.

Ось і настав час здійснити мрію, – засміявся він.

Узявши картонну коробку, в якій лежало кошеня, мій друг пішов додому, а я подумав: “Не дивись на силу рук, а дивись на силу серця”.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Не дивись на силу рук, а дивись на силу серця

Categories: Твори з літератури