…Коли я дочитав повість “Слово матері”, надворі вже був глибокий вечір Він тихо вкрив землю, його тепла ковдра лягла і на моє ліжко. Знаю, що зараз закрию очі – і пам’ять подарує диво: загойдається паді мною колискова пісня, виринувши із найпотаємніших куточків душі, неначе вертає мене у безтурботне дитинство:
Голуби-голубочки,
Несіть щастя синочку! –
Чую я молодий матусин голос, який з того часу майже не змінився. Вірю, що саме так і буде: і щастя, і здоров’я, і радість щоденна не обмине, якщо йього побажала мені мама, її слово має магічну силу, бо недарма у народ! кажуть: “Материна молитва із дна моря виймає”.
Дитина тільки народилася, а мамини слова сповивають її найсвятішою ніжністю: “Крихітко моя ріднесенька, хай світлим та щасливим буде твоє життя, легкою доля!”. І вливаються ці слова у кожну клітиночку, перетворюючись у духовний оберіг. У першої хвилини мого життя слово нені надавало наснагу і захищало від злих сил, лікувало і повертало радість після невдач, зігрівало у крижані хвилини розпачу і підтримувало перед рішучим кроком.
Материнське слово… Яким же твердим і караючим може воно бути, коли ти дозволив собі негідний вчинок і досі чую зажурливе: “Мені соромно, що це зробив мій син!…” Кажуть, що найстрашніша кара на землі – це материнське слово-прокляття: його сила ламає життя і долю. Господи, який же це гріх треба скоїти, щоб власна мати тебе прокляла?!
Бо, народжуючи, ненька дарує тебе, своє безцінне дитя, світові на добро, наставляє, вчить тебе мудрості й честі.
Слово вчительки вже буде потім, а спочатку – мамина школа. В ній кожне слово, кожна фраза – як відкриття, як одкровення, сповнене бажанням познайомити з нашим, таким чудовим, світом. І немає у матусиних словах ні втоми, ні байдужості, лише турботою та радістю дихають вони, бо дарувати світ і знання – це щастя!
“Мила моя матінко, сонечко моє ніжне! Чим віддячити тобі за твої слова-молитви, слова-благословіння, слова-новчання? Рідна моя, скільки цих слів влила ти у мою долю, але чомусь не навчала мене слів, якими б я зумів вимовити подяку за твоє серце, любов і турботу!
Та скільки б я не намагаюся відшукати їх, все одно вони б не змогли передати безмежну любов до найпрекраснішої людини у цілому світі – моєї матінки, світлого мого ангела, ніжної моєї зіроньки. Мабуть, це пояснюється просто: коли промовляє серце, слова зайві…”
Повість “Слово матері” сколихнула в моїй душі цілу гамму почуттів – від суто особистих до громадянських. Антоненко-Давидович навчив мене побачити мою матусю очима серця, відчули в собі її життєдайне начало, яке підтримує людину протягом усього життя. Глибоко розкривши внутрішній світ і духовне становлення Івана Сметани, автор доводить нам: кожний повинен усвідомлювати, хто він, від якого коріння, чиїх батьків і чи є він дійсно їх гідним нащадком.
“Слово матері” порушує декілька важливих проблем, головною з яких є, безумовно, вірність батьківському роду. Та я б виділив ще одну, на мій погляд, дуже актуальну в будь-який час: це – виховний вплив родинного оточення на формування особистості, а через усвідомлення його важливості ми приходимо до визначення взаємозв’язку родини з долею всієї нації.
Людина починається із сім’ї, яка, у свою чергу, є першоосновою держави. Гадаю, саме ця аксіома лягла в основу ідеї повісті “Слово матері”, а тому цей твір можна вважати азбукою громадянства.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Мої роздуми після прочитання повісті “Слово матері”
- Постійна боротьба
- Повість Г. Квітки-Основ’яненка “Конотопська відьма’ сатира на козацько-старшинський устрій
Categories: Твори на різні теми