Мій друг Андрій

Ми з Андрієм – друзі. Сидимо за однією партою з першого класу. Іноді разом робимо уроки, гуляємо. Це не означає, що ми з ним ніколи не сваримося, але ми навчилися швидко забувати образи. Мені цікаво бувати в Андрія в гостях.

Його батько – художник. Це відчувається вже у вітальні: тут на стінах висять ескізи до картин. Є й одна готова. На ній зображено двір, куди виходять вікна квартири Андрія. У маленькій кімнаті стоїть мольберт із начерком майбутньої картини, пахне фарбами. На перший погляд, у кімнаті безладдя: усюди можна бачити пензлі,

до стіни притулені кілька підрамників з полотнами.

Але незабаром розумієш, що це не безладдя. У потрібну хвилину будь-яка річ у кімнаті слугуватиме художнику. Є свій мольберт і в Андрія. Батько вчить його малювати. Дуже часто батько і син малюють на природі.

Андрій подарував мені кілька пейзажів. У картинах батька і сина багато світла, радості. Складається таке враження, що в кімнату з полотен ллється сонце, і здається, що вони похмурого дня можуть зігріти людину.

Одного разу серйозно занедужала наша однокласниця Оксана. Ми з хлопцями відвідували її. Похмурі дні ранньої зими, з мокротечею, щоденними дощами, які переходять у сніг, пригнічували. “Намалюй що-небудь сонячне й подаруй Оксані!” – попросив я. Мій друг розповів про це батькові, і той не тільки дав пораду сину, як написати картину, щоб випромінювала світло, але й сам допоміг йому. Це було безкрайнє поле соняшників, яскраве синє небо.

Від картини випромінювалося стільки радісного світла, що ти мимоволі забував і про мокротечу, і холод за вікном.

Картина перетворила кімнату Оксани. Коли дівчинка дивилася на соняшники і синє небо, очі її сяяли. А незабаром і сама Оксана прийшла до школи. Може, і не картина зовсім допомогла їй видужати, але я думаю, що картина теж.

Вона буде завжди нагадувати Оксані про доброту, чуйність і безкорисливість мого друга Андрія.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Мій друг Андрій

Categories: Твори з літератури