Мелодія першого кохання

Новела Гр. Тютюнника “Зав’язь” розкриває перед нами дивовижний світ зародження кохання. Початок цього найпрекраснішого почуття людини порівнюється із чудом зав’язі на рослинах під час весняного пробудження. І тому ми серцем погоджуємося із символічною назвою твору, бо перше кохання, його початок і є тією “зав’яззю”, про яку йдеться у весняній картині природи: “Листя в садках ще тільки проклюнулося, тому в гіллі рясно миготять дрібні, мов роса, прозеленуваті крапельки: то зав’язь”. Мудрий дід Лаврін попереджує недосвідченого

онука: ота Соня – то “…дівка з тієї куряви, що чорти на дорогах крутять!” Він застерігає, що коли Микола візьме собі за жінку оту прояву, то кислички йому не лише “снитимуться, а й привидяться”.

Це дідове застереження парубок згадує, коли дівчина підмовляє його подивитися на сніг у глибокому проваллі. Там він потрапляє у халепу і бачить, як сердиться Соня. Та раптом Микола відчуває, що ця дівчина з перцем йому подобається. Після довгих вагань, він уперше наважується її поцілувати і робить це так незграбно, що поцілунок у темряві дістається холодній хустці.

“- Навіщо ж ти… аж за вухо, дурненький… – видихає Соня і сміється якось покірно і лагідно”. І ми відчуваємо, що це тепло зародження кохання між Миколою і Сонею торкається і нашого серця, як зігріває теплом сонечко навесні. Жагуче, п’янке пробудження природи суголосне спалахові почуттів юних героїв Тютюнника.

Повертаючись до коханої, Микола застає у саду свого діда, який окурює дерева: “Ану, лишень, парубче, помагай окурювати садок, бо пропаде к лихій годині зав’язь”. У цих мудрих словах – думка-застереження: треба зберігати і захищати все те добре, що народжується і у природі, і у душі.





Мелодія першого кохання

Categories: Твори з літератури