Максим Рильський – майстер поетичної форми У слові рідному велика сила є, Що розбива граніт і золото кує. / М. Рильський / Українська поезія дала людству таких велетнів світового рівня як Франко, Леся Українка, ранній Тичина, Маланюк, Барка, Стус. Та з-поміж них постать Максима Рильського вирізняється яскравими неповторними гранями.
Його творчий доробок вражає вагою зробленого, довершеністю художньої форми, вишуканістю образу та глибиною думки. Шедеврами української поезії стали вірші Рильського раннього періоду, серед яких “Яблука доспілі, яблука червоні!” сприймається з особливою глибиною і хвилюванням. У цьому вірші ми бачимо Рильського, сповненого пластики почуттів, які навіть у розлуці розсипаються цілою палітрою напівтонів.
У мене складається враження, що я не читаю, а зримо бачу, душею відчуваю кожний рух рядків твору. Так відкривається перед нами Рильський – художник, митець слова. Образна мова і побудова вірша допомагають розкрити момент внутрішнього прозріння героя. Початок – лаконічний, крупним планом:
Яблука доспіли, яблука червоні! І вже підсвідомо у серце закрадається тривога: червоний колір – це ніби знак застереження, знак оклику, почуттєвий вибух. А далі – сум і невловимий розпач: “Яблука доспілі… Вже й любов доспіла…” Логічним завершенням сигналу тривоги є роздум: “Я піду – і може, більше не прийду.” Я розумію, що непросто далося герою це ще невпевнене припущення, воно ніби народилося під час руху, що переданий у динаміці: “Ми… йдемо стежкою…
Ти мене… проведеш до поля. Я піду…” І як підсумковий момент руху – прощання. У другій строфі Рильський подає через самозаглиблення опис внут-рішнього стану за допомогою метафор, порівнянь, поєднання елементів руху і кольору. Але прозріння – попереду, йому відведено третю строфу.
У її перших двох рядках подається картина загального переходу природи в інший стан, і природним елементом цієї картини перетворення стає останній акорд драми кохання: Поцілуй востаннє, обніми востаннє; Вміє розставатись той, хто вмів любить.
Мелодійною красою серед інших поезій Рильського вирізняється відомий його вірш “Шопен”, в якому досягнута спроба автора перекласти людською мовою самобутню, незрівняну музику Шопена. Автор зумів відтворити почуття, уявлення, переживання ліричного героя, навіяні вальсами: В чиїх очах не заблищала іскра Напівкохання чи напівжурби Від звуків тих кокетно-своєвільних,
Сумних, як вечір золотого дня, Жагучих, як нескінчений цілунок. Автор прагне передати словами ритм, мелодійність незрівнянної музики великого польського композитора, всесвітньо відомі вальси якого М. Рильський дуже любив.
Вже в першій строфі він характеризує звуки шопенівського вальсу, використовуючи цілу гаму епітетів, підсилених порівняннями: “кокетливо-свавільні”, “…сумні, як вечір золотого дня”. Поет припускає у поетичній уяві, що звуки вальсу – це переплавлене почуття музиканта, його нещасливе кохання до Жорж Санд; чи, може, це – відлуння гіркої розлуки з батьківщиною. Рильський, використовуючи широку палітру художніх засобів, передає ту повінь емоцій, які народжує в душі людини музика; серед них найбільше епітетів: усмішка примхлива, срібна даль, сива невідомість. Таємничість музики підсилюється риторичними питаннями, що передають емоційність автора від “ніжного виходу звуків”. Ми розуміємо, що емоційність – це спільна риса для музики і поезії.
Художня палітра Рильського багата і оригінальна, що є безсумнів ним свідченням неповторного бачення, сприйняття і відображення світу видатним митцем слова.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Максим Рильський – майстер поетичної форми
Categories: Твори з літератури