Любіть Україну у сні й наяву

Володимир Миколайович Сосюра – представник високого поетичного світу, де пахнуть білі акації, палахкотять загравами донецькі ночі й цвіте різнобарв”ям Україна. Він – тонкий лірик і творець розгорнутих ліро-епічних полотен.

Народився В. Сосюра на станції Дебальцеве. За своїм національним походженням Володимир Миколайлович – не українець. По батькові він – француз. Про це В. Сосюра неодноразово згадує у своїх віршах і споминах.

Його батько, Микола Володимирович, за фахом кресляр, був людиною непосидющою й різнобічно обдарованою,

змінив багато професій, вчителював, працював сільським адвокатом, шахтарем.

Мати поета – Марія Данилівна Локотош – мадярка, робітниця з Луганська, займалася хатнім господарством.

Дитячі роки майбутнього поета минули у с. Третя Рота, у старій хворостянці над берегом Дінця, де в одній кімнатці тулилися восьмеро дітей і батьки. Одинадцяти років В. Сосюра йде працювати до бондарного цеху содового заводу, потім телефоністом, чорноробом. Початкову освіту здобуває під опікою батька, зачитується пригодницькою літературою, віршами О. Кольцова та І. Нікітіна.

1911 р. вступає до міністерського двокласного училища у с. Третя Рота.

До зацікавлень дитячих літ Володимира належали Гомер і Ф. Шіллер, Т. Шевченко і М. Гоголь, О. Пушкін та І. Франко. А разом з ними – А. Бєлий, О. Апухтін, М. Вороний, О. Олесь, С. Надсон.

Свої перші поетичні спроби російською мовою В. Сосюра відносить до 1914 р. . 1914 р. він вступає до трикласного нижчого сільськогосподарського училища у с. Яма, але смерть батька змушує його залишити навчання й працювати на содовому заводі учнем маркшейдерського бюро. Восени 1916 р. В. Сосюра повертається до училища, аби пробути тут до буремної осені 1918 р.

Поет вірить у революційне оновлення життя і разом з тим болісно, гостро реагує на драму громадянської війни, що відбито ним у вірші “Брат на брата”.

Становлення В. Сосюри як громадянина й митця припадає на перші пореволюційні роки. Восени 1918 р. у складі робітничої дружини содового заводу він бере участь у повстанні проти кайзерівських військ. Взимку 1918 р. стає козаком петлюрівської армії. Восени 1919 р. тікає з її лав і потрапляє у полон до денікінців. Його розстрілюють як петлюрівця, але рана виявляється несмертельною і він виживає.

Судив В. Сосюру червоний ревтрибунал і тільки житейська мудрість голови трибуналу, котрий розгледів у хлопчині поета, врятувала йому життя; 1920 р. Сосюра опиняється в Одесі, де його, хворого на тиф, приймають до своїх лав бійці Червоної Армії.

Політкурсант 41-ї стрілецької дивізії, він 1920 р. знайомиться в Одесі з Ю. Олешею, Е. Багрицьким, К. Гордієнком, О. Ковінькою, які одностайно визнають його за складом мислення й почуття поетом суто українським.

У листопаді 1920 р. червоноармієць В. Сосюра направляється в Єлисаветград, де потрапляє до лікарні, а після одужання їде політпрацівником на Донбас. Під час відпустки 1921 р. він знайомиться у Харкові з В. Коряком, В. Блакитним та І. Куликом. Починається харківський період напруженого творчого життя у колі провідних українських майстрів: О. Довженка, М. Хвильового, О. Вишні, О. Копиленка, І. Сенченка, М. Йогансена та ін.

1921 р. побачила світ збірка В. Сосюри “Поезії”, що досі вважалася його першою книжкою. Нещодавно віднайдений документ корегує цю думку. Рукою Сосюри в нім записано: “В 1918 р. після проскурівського погрому, який вчинив 3-й гайдамацький полк, козаком якого я був, на гроші Волоха було надруковоно й видано першу збірку моїх поезій “Пісні крові”.

1921 р. виходить поема “Червона зима”, яка мала небачений успіх. В її невеличких дев”яти розділах вмістився цілий духовний світ представника “робітничої рані”: теплі спогади про дитинство й домівку, парубочі розваги й перше кохання, порив повстанських загонів, повернення додому й сум утрат, відчуття єдності з народом і віра в ідеали народовладдя. Здобуття свого берега в розбурханому суспільному морі, світоглядна визначеність як дарунок бунтівливій душі – ось психологічне й філософське підгрунтя поеми, що попри всю суворість зображуваної реальності наскрізь перейнята оптимістичним звучанням.

Широкий діапазон має й соціально-філософська тематика поета. Його даниною космізму 20-х років є поема “Навколо” , ліричний суб”єкт якої прагне охопити поглядом усю розвихрену революцією планету. Вселенські масштаби виміру подій і у поемі “В віках” . Стоїчне сприйняття суворої дійсності відбите у присвяченому М. Хвильовому диптиху “Сніг” .

А у вірші “Граційно руку подала і пішла” панує стихія революційного романтизму. Подібні коливання філософських акцентів також свідчать про синкретизм художнього мислення Сосюри.

З-під пера митця виходить низка ліро-епичних поем: “Оксана” , “Робітфахівка” , “Шахтар”, “Сількор”, “Хлоня” . Нині важко стверджувати, що вони належать до вершинних художніх зразків, але тогочасному читачеві ці розширені соціальні портрети, психологічно проникливі й точні, говорили багато про нього самого. Одним із перших проявів інтересу молодої літератури до рідної давнини став віршований роман В. Сосюри “Тарас Трясило” .

Від 1925 р. В. Сосюра повністю віддається літературній праці. Упродовж десятиліття він був членом багатьох літорганізацій, керуючись не стільки ставленням до їхніх ідейно-естетичних програм, скільки особистими симпатіями.

Надто відкритий та імпульсивний, В. Сосюра часто бував беззахисним, іноді сам наражався на гострі закиди. Так, він впав у розпач з приходом непу, що відверто відбилося у збірці “Місто” . Щоправда, свою похмуру розчарованість поет досить швидко долає. Вже в поемі “Воно” читаємо: “Знає він, од непу стало лучче, хоч спочатку й никла голова”.

Але недругам було що брати на недобру пам”ять.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)


Любіть Україну у сні й наяву

Categories: Твори з літератури