III. Література кінця XVIII – початку XX ст.
Загальний огляд
Вихід у 1798 р. перших трьох частин “Енеїди” І. Котляревського знаменував початок нового етапу в історії української літератури, зародження нової української літератури з живою народною мовою.
Періоди розвитку нової української літератури:
1) кінець XVIII – початок XIX ст.
2) 40 – 60-ті роки XIX ст.
3) 70 – 90-ті роки XIX ст.
4) кінець XIX ст. – початок XX ст.
Характерні ознаки нової української літератури:
– розвиток шляхом народності;
– вплив сентименталізму й романтизму – літературних течій, що прийшли із Заходу;
– на першому плані – протест народу проти соціального й національного гноблення;
– поява нових тем соціальної та національної неволі, спільної боротьби трудящих проти царату, запроданства частини козацької старшини;
– поява нових образів народних месників, жінки-страдниці, сатиричні образи царів, панів-лібералів;
– поява нових жанрів: ліро-епічна поема, віршована байка, балада, соціальна та історична повісті, реалістична драма, громадянська та інтимна лірика.
Період розвитку нової української літератури | Течія | Представники |
Кінець XVIII – Початок XIX ст. | Класицизм | І. Котляревський, Г. Квітка-Основ’яненко, П. Гулак-Артемовський |
Сентименталізм | Г. Квітка-Основ’яненко | |
20 – 60-ті роки XIX ст. | Романтизм | Є. Гребінка, Л. Боровиковський, А. Метлинський, М. Костомаров, В; Забіла, М. Петренко, Ганна Барвінок, Т. Шевченко, П. Куліш та ін. |
Друга половина XIX ст. | Реалізм | С. Руданський, А. Свидницький, Марко Вовчок, І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, Іван Білик, Б. Грінченко, І. Франко, П. Грабовський |
Класицизм – напрям в європейській літературі та мистецтві, який уперше заявив про себе в італійській культурі XVI ст., найбільшого розквіту досяг у Франції, був притаманний усім європейським літературам до першої чверті XIX ст., в Україні не розвинувся як цілісна структурована система, переважно орієнтувався на низькі жанри.
Характерні ознаки:
– абсолютизація естетичного ідеалу античності;
– проста прозора побудова твору;
– краса як досконалість форми – основна мета художнього твору;
– найточніше, без прикрас, формулювання думки;
– традиційна канонічність.
Сентименталізм – напрям в літературі другої половини XVIII – початку XIX ст., що розвивався як заперечення класицизму.
Характерні ознаки:
– особлива увага до духовного світу людини;
– герої творів – духовно багаті, чутливі, добросерді люди;
– ідеалізація дійсності;
– культ природи;
– перебільшення почуттів;
– основна увага приділялася почуттям і пристрастям простої людини ; мета – розчулити читача, викликати співчуття до нещасної долі героїв;
– головну роль відіграє психологічне вмотивування поведінки персонажів.
Романтизм – літературний напрям, що виник наприкінці XVIII ст. у Німеччині та існував у літературі Європи й Америки в першій половині XIX ст. Романтизм мислився його засновниками як антикласицистичний напрям.
Романтизм – “таємний грунт душі і серця, звідки піднімаються всі невизначені прагнення до кращого та піднесеного, намагаючись знаходити собі задоволення в ідеалах, що створюються фантазією” .
Український романтизм розвинувся у 20 – 60-ті роки XIX століття як реакція проти наявних бурлескних і травестійних традицій, розвинувся, передусім, під впливом поглибленого вивчення народної творчості.
Характерні ознаки:
– протиставлення реальній дійсності, що не задовольняє митця, картин життя бажаного, витвореного мрією, піднесеного над дійсністю;
– виняткові характери у виняткових обставинах;
– ліризм, фантастика;
– повернення до правди, простоти і народності, що дало окрилені образи, простір живому виразові письменницької індивідуальності;
– протест проти класицистичного культу розуму ;
– основна увага приділяється не раціональному, а почуттєвому, не зовнішньому, а внутрішньому, не об’єктивному, а суб’єктивному. “Світ душі торжествує перемогу над зовнішнім світом” ;
– зображення “почуттєвої” сторони людського буття не так однобічно, як у сентименталістів: романтики приділяють увагу єдності почуттів і розуму, емоцій та ідей;
– посилений інтерес до фольклору:
– взаємопроникнення та взаємодія поезії, музики, живопису ;
– народ та історія – основні теми української романтики;
– утвердження в українській літературі нових жанрів: балади, історичної та ліро-епічної поеми, думи, медитації, трагедії, драми, громадянської та інтимної лірики;
– розширення проблематики літератури, розвиток художньої фантазії та умовних засобів;
– література романтизму “свідомо поставила собі завдання утворити “повну літературу”, яка могла б задовольнити духовні потреби всіх кіл та шарів українського суспільства” .
Розвиток українського романтизму має три періоди:
1) 1835 – 1844 рр. – харківський:
2) 1840 – 1847 рр. – київський;
3) 1855 – Ї862 рр. – петербурзький.
Реалізм – літературний напрям, який характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності на основі типізації життєвих явищ; провідний критерій художності – вірність дійсності, прагнення до безпосередньої достовірності, “відтворення” життя у формах самого життя.
Характерні риси:
– раціоналізм;
– раціоцентричний психологізм ;
– правдиве, конкретно-історичне, всебічне зображення типових подій і характерів у типових обставинах при правдивості деталей;
– принцип точної відповідності реальній дійсності усвідомлюється як критерій художності, як сама художність;
– характер і вчинки героя пояснюються його соціальним походженням та становищем, умовами повсякденного життя;
– спрощення образів, їх стандартизація;
– особистість – частка певного соціального класу;
– вторинність людської душі ;
– конфліктність як сюжетно-композиційний спосіб формування художньої правди;
– вільна будова творів;
– перевага епічних, прозових жанрів у літературі, послаблення ліричного струменя мистецтва;
– розв’язання проблем на основі загальнолюдських цінностей;
– послаблення ролі автора у художньому творі. Пізніше революційний реалізм переріс у соціалістичний.
– Класичний реалізм: “спадкоємець” просвітницького реалізму, збагачений досягненнями художньо-психологічними, об’єкт письменницького зображення – людина та її внутрішній світ, який досить глибоко досліджується, розкривається психологія звичайної, типової людини. Класичний реалізм має унікальну якість: він піднімається над своїми творцями і залишає їх далеко позаду.
– Критичний реалізм: в основі – принцип історизму, правдивого зображення дійсності; сміливе викриття вад суспільного устрою, заперечення законів існуючої системи, завдання мистецтва не тільки відобразити світ, але й дати йому оцінку, “Кавказ” Т. Шевченка, “Мойсей” І. Франка” та ін.).
Модернізм – філософсько-естетична й художня система, що склалася на межі XIX – XX ст. і об’єднала новітні напрями й течії, яким притаманна більша увага до внутрішнього світу людини і більша творча свобода у його розкритті. Модерністи проголошували переважну увагу до індивідуальних, а не суспільних цінностей, зосередження на складності й неоднозначності сучасної дійсності.
Характерні риси українського модернізму:
– прагнення проникнути в душу людини, у суть явища;
– індивідуалізм – на зміну масовізму ;
– використання символу як засобу пізнання і відтворення світу;
– естетизм;
– у творах затверджується перевага форми над змістом;
– психологізм, пильна увага до позасвідомих сфер психіки, до внутрішньої боротьби роздвоєного людського “Я”;
– ліризм у прозі, драматургії, публіцистиці;.
– умовність;
– ідеологічність;
– краса – мета творчості ;
– культ сили волі, активності, боротьби;
– поява нових жанрів: ліричної новели, ліричної драми, драматичної поеми, драми-феєрії та ін.
Література кінця XVIII – початку XX ст
Categories: Твори на різні теми