Лесь Курбас: філософія театру

У сприйнятті найбільшого українського режисера, театр – це окрема держава. Замість слова “театр” він уживав термін “театральна комуна”. По-перше, це зібрання здатних на екстатичні почуття.

По-друге, це об’єднання однодумців на основі довіри.

Використовував світовий досвід театрознавства; своїми вчителями вважав українця Григорія Сковороду, німця Бертольда Брехта, австрійців Рейнхарда і Віктора Обюртера, француза Антонена Арто, митців німецького експресіонізму 1910-х років.

Принципами театру Курбаса були: посвячення

на служіння театру, ідея мистецтва як відбиття духу часу, розмежовування режисера й актора. Режисер несе відповідальність за життя театру, але він не диктатор. Актор – завжди учень. Актор – завжди творець.

Спектакль – результат співтворчості їх обох.

“Березіль” – театр люциферичного дійства, де панує несамовитість, пристрасть, безум, це театр жорстокості й смерті, театр торжества болю. Актор сам мас бути носієм пристрасних почуттів.

Курбас стирав межу між глядачем і актором. Обстоював сугестивний театр. Актори мали передати не так зміст спектаклю, як відчуття. Класичний театр – це театр акцентованого вияву, глядач дивиться виставу.

Театр Курбаса – театр акцентованого впливу, глядач переживає дію на сцені.

Дійсність повинна бути представлена в умовній формі алегорії, символів, оскільки умовна форма більш вражаюча. Життя істинне тільки тоді, коли воно с грою. Режисер впроваджував ідею перетворення, яка вимагає асоціативного мислення у глядача.

Каналами донесення художнього “послання” до глядача було не прозове слово, а танець, балет, музика, поезія, пластика й ритм. Курбас прагнув передавати рухом музичні й словесні звуки.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Лесь Курбас: філософія театру

Categories: Твори на різні теми