Учнівський твір З китайської і японської поезії. Ви кидали в нас квітами Незнайомого мистецтва, Незрозумілими словами почуття.
Н. Гумілев Дзвін змовк удалечині,
Але ароматом вечірніх квітів
Відзвук його пливе.
М. Басі
Відкриваючи томик стародавніх віршів, ми щораз зустрічаємося із чудом. Давним-давно стали порохом імперії, зотліли одягу, будинку, квіти, зник слід багатьох поколінь, а ми усе ще чуємо – через сотні років! – звуки давно, що чути голосів, стукіт сердець, наповнених ніжністю, гнівом, любов’ю або спокоєм. Зі сторінок поетичних збірників віє на нас слабким ароматом вечірніх квітів, шумом сосен у підніжжя гори, заходом морських водоростей, далеким дзенькотом бронзових дзвіночків у дворі стародавнього храму…
“Спочатку було слово…” Ні, спочатку був Китай – велика держава, що дала миру не тільки шовк і порох, папір і дзвінкий, як гонг, порцеляна. Вона подарувала великих поетів епохи. Їхні вірші – це роздуму про зміст буття й про долі батьківщини, гімн вічній красі природи й світлий сум розуміння, що життя людська так коротке. Проходять роки й сильніше сум, Звичкою стало смутку віддаватися. Адже немає такої весни,
Коли б не стало жаль
З весняними квітами розставатися!
У японській і китайській древній поезії ми бачимо все різноманіття миру: і епікурейська насолода його радостями, і тонку принадність пейзажів, і добродушне глузування над людськими слабостями друга, і осінній сум, і пронизуюче душу самітність злиденного старого або кинутої дитини й ще – дивне єднання людини із природою:
І лотос хоче мені Сказати про щось смутному, Щоб смутком і моєю Душею була повна. Сумуючий лотос і сумуюче людське серце – це не тільки “відзвук забутого гімну”, але й символ сполучника всього живучого на землі, міркування про людину як частини якогось великого цілого.
Цієї ж думки ми знаходимо в поетичних мініатюрах Басі. 10 довгого років ходив він по дорогах Японії, ночував у саду біля старого монастиря, у поді, у хатині знайомого пічника, на гірському перевалі. Дорога мандрівок стала його натхненням, його творчої майстерні:
Розмовляти із другом старим своєї – Яка нагорода подорожанинові!
Немає ні однієї зайвої деталі в цій поетичній мініатюрі, але яка глибина відкривається нам за цією небагатослівністю, яке багатство асоціацій! Побачити в малому велике, у польоті метелика – поле почуттів, у душі каменю або квітки – душу людини, у приглушеності фарб – елегійний смуток – такі хоку Басі, ці застиглі миті вічності. У них протягає осінній смуток квітів:
Ø Квіти зів’янули. Ø Сиплються, падають насіння, Ø Начебто сльози.
Вінчальна краса квітучої землі, що затьмарює велич небес:
Перед вишнею в кольорі Померкла в хмарному серпанку Присоромлений місяць. Вічний круговорот життя: Ти коштуєш нерушимо, сосна! А скільки ченців віджило тут, Скільки в’юнків перецвіло…
Радість зустрічі зі старим другом: Два наших довгих століття… А між нами в глечику Вишень квітучі галузі. І всюди квіти, квіти, квіти, тендітні й вічні!
Коли ви утомитеся від міської суєти, від роботи, телефонних розмов і навіть від друзів, візьміть у руки маленький томик японської або китайської поезії – і ви відчуєте, як спокій наповнює ваше серце. Шурхне крильми метелик над білим маком, зашумить у нічному саду осінній дощ, заколосяться літні трави… Зникнуть утома, “життя біганина”, залишиться лише цілюща магія слів, магія вічної, неминущої краси й мудрості.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Квіти незнайомого мистецтва
- Краса людини та природи у кіноповісті “Зачарована Десна” Олександра Довженка
- Тема патріотизму в новелі “Сини”
Categories: Твори з літератури