Криничко, дай водички!

Криничко, дай водички! Загубили зірки свої очі в криниці. Залишили в безодні палаючий зір, Ніби просять безсилі чистої водиці,

Ніби з неба землі посилають докір. Вода – це не забаганка, а перша життєва необхідність. Але як подивишся на ту криницю з брудною водою, то стає страшно. Куди ми йдемо?

Людство, мабуть, думає, що природа вічна і вода нікуди не подінеться. Але ж це зовсім не так. На сьогоднішній день вчені заявляють, що кількість води у водоймищах значно зменшилась, а водичку з кринички пити взагалі заборонено. “Коли зникне останнє

дерево, коли помре остання тваринка, коли людина не знайде й краплинки води… тільки тоді людство зрозуміє, що гроші не можна їсти…” У природи взагалі немає компромісів, а тільки два варіанти: бережно ставимося до неї і насолоджуємося її дарами або вона потроху знищить нас… Особисто моя душа в тривозі, бо Земля ніби в пастці, як загнаний звір. Зрозумійте, нащадки, в екології сила,

Від екологічного злету оживають серця, Не втягніть Україну в пекельну могилу, Бо з загробному світу нема вороття.

Ми очистим криницю, і запахнуть світанки, І лелека достане ту воду із дна, Що цілющою стане із ночі до ранку, Наші очі ж тепер – то її глибина…





Криничко, дай водички!

Categories: Твори з літератури