Казка – “Легенда”

Від казки необхідно відокремити також легенду. Народ немає позначення при цьому жанру. Слово “легенда” – не народне, а церковно-латинское. Латинське legenda є множину причастя середнього роду, згодом неправильно сприйняте як слово однини жіночого роду.

Як быличка, і легенда мають своїм змістом вірування, але быличка – живі залишки народної дохристиянської релігії, легенда – християнської. Персонажами легенди є особи Старого й Нового завіту – Адам і Єва, Ілл-пророк, Соломон, Христос та її апостоли, серед яких осЫхж популярністю

користуються Петро Миколайович і Іуда, і навіть численні святі.

Але дійовою особою легенди може бути як божественні істоти християнської релігії. Ними можуть опинитись і люди, але люди, котрі вчинили будь-якої тяжкий гріх проти устоїв християнської моральності, або ж люди, взяті живими в інший світ, на небеса, до пекла тощо. буд.

Легенда відрізняється від казки як своїми дійовою особою, а й своїм ставленням до рассказываемому. Мета програми – не розважальна, а повчальна.

Легенда багато в чому близька до духовної віршу. Від казки вона вона й своїм походженням.

Легенда, відбиваючи християнську релігію, могла з’явитися лише разом із християнством, т. е.

Порівняно пізно. Якщо ж вийти межі російського матеріалу, можна встановити, що легенда виникає у системі “единобожеских” релігій взагалі. Так, поруч із християнськими легендами можна казати про легендах мусульманських чи буддійських.

Російська легенда частково йде з Візантії, звідки до нас прийшло християнство. Чимало понять з легенд мають книжкове походження і схожі на апокрифами.

Всі ці особливості легенди зумовлюють і особливу поетику її. Закономірності тут інші, ніж закономірності казки.

Щоправда, легенда іноді виявляє таку ж композиційну систему, як і казка, а казці іноді близькі бувають повчальні, благочестиві тенденції. Проте пильна вивчення казки і саме пильна та детальне вивчення легенди покажуть, що ми тут маємо різні освіти. Афанасьєв був має рацію, коли поміщав легенди на свій збори казок і виділив в особливе збори “Народні російські легенди”.

Проте виділення легенд в особливий жанр визнається не усіма. Так, Аарне поміщає в свій каталог сюжетів казок, іменуючи їхні “легендарними казками”, передбачає їм сто номерів.

Монографічне вивчення окремих сюжетів покаже, які їх ставляться до казок, які до легендам, які решти жанрам. За зразок було я зупинюся на легенді про перші два великих грішниках. Вона стала грунтовно досліджували М.

П. Андрєєвим. Книжка Андрєєва вийшов із семінарської роботи у Казанському університеті під керівництвом проф. П. П.

Миндалева і було згодом розширено. Дослідження виконано методами фінської школи. Сюжет про суть двох великих грішниках була на той час відомий у 43 варіантах, у тому числі 37 належать слов’янським народам.

Людина зробив який-небудь тяжкий гріх.

Грішник – здебільшого розбійник, але й інші трактування. У окремих випадках цей сюжет перегукується з міфом про Едипі: не знаючи, що він ставить, грішник вбиває батька і одружується з своїй матері. Є такий випадок : причащаючись, грішник не ковтає проскуру, а випльовує її й стріляє у ній З проскури тече кров.

Найчастіше він, проте, страшний розбійник, який убив 99 людина, грабував монастирі, крав тощо. буд. У разбойнике раптом пробуджується совість.

Найчастіше це не викликає будь-яких приводів, але оповідачі дуже різноманітно мотивують таке пробудження. Він, наприклад, дізнається, яка кара чекає його за тому світі, чи, як і “Страшну помсту” Гоголя, вона може померти. Його смерть не бере і Земля так само.

Іноді його переслідують страшні сни тощо. буд.

У розпачі він іде до якомусь старцю чи отшельнику, щоб він навчив його, як отмолить гріх. Зазвичай старець вимагає цього эпитимию.

Є й інших форм эпитимии, але дана зустрічається найчастіше. Так було в покаянні грішник проводить багато років навчаються, проте головешка не проростає. І ось відбувається таке: повз нього проїжджає якась. більший грішник і він вбиває його. Саме тоді головешка проростає.

Хто ж цей другий, ще більшу грішник? Адвокат, мироед, продавець тютюну, купець, кулак, піп.

У білоруському варіанті розповідається так: “Йде і бачить: багато, багато людей на полі, орють, боронуют”. Тут треба додати, що усе відбувається щодня паски, який вважали першим найбільшим святом на рік, і тоді день працювати було неможливо. Цитую далі: “Што ж б означало?

– думає він, – першого дня Великодня, такии святасть, як і пташинки святкують, гнізд не в’ють, а ви тут народ хрещений мучиться”. Підходячи ближче, грішник бачить, що війт ходить між працівниками, кричить ними і поганяє їх батогом. Селяни плачуть і, але “війт реве як окаянний, батогом лупить”.

Грішник у середовищі бере камінь, жбурляє їх у голову війта і раскраивает йому череп. Про це вбивство йому прощаються попередніх. Він, нарешті, знаходить смерть, вмирає відразу, і душа його рятується Білоруський варіант, мабуть, одне з найбільш сильних.

Грішник рятується оскільки вбиває іншого, ще більше великого грішника.

Цей другий грішник – завжди барин-помещик, купець, кулак, мироед, доглядач тощо. буд. У українських варіантах це управляючий именьем, який палицею вдаряє на могилах, щоб померлих кріпаків зігнати на панщину. Є й інші випадки, але дана форма переважає. Дослідження М.

П. Андрєєва носить суто формально. Воно уникає ідейний зміст цієї сказки-легенды. Думка її досить зрозуміла.

Убити кріпосника – це не гріх, а заслуга, яку прощаються які завгодно, найстрашніші гріхи.

Ця думка пробивається крізь безліч споконвічно селянських традиційних поглядів на гріху, покаянні, порятунок душі у тому світлі. Цей сюжет немає світового поширення. Він породжена російської життям з її страшними формами кріпацтва, з релігійними уявленнями селянина та зростання обурення і протесту, що суперечать релігійним уявленням по суті, скасовують їх, чого селянин того часу, звісно, ще усвідомлював.

Цю легенду використовував також Л. М.

Толстой. Тут божий хрещеник винен у смерть людини і кається, поливаючи головешки. Повз нього тричі проїжджає великий грішник – страшний розбійник, яка співає веселих пісень, і музика пісні ці тим веселіше, що більше людей убив.

Але божий хрещеник не вбиває його, як у народній легенді і в Некрасова, а пручает і наставляє на шлях істини: він вмовляє її не занапащувати себе, а змінити своє життя. Цей другий грішник кається і ГЗК стає праведником Так Толстой по-своєму використовує народний сюжет для проповіді свого вчення про неспротив злу насильством, чого народної трактуванні час від.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Казка – “Легенда”

Categories: Твори з літератури